Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Зірка МЕНЗАТЮ К ПІДЗЕМНІ ДЗВОНИ Уже багато літ на дев’яту п’ятницю після Великодня люди зі всіх усюд їдуть до Берестечка на Волині. У 1651 році там відбулася велика битва між козаками Богдана Хмельницького і військами польського короля Яна II Казіміра. Сто п’ятдесят тисяч польського війська зійшлися тут зі ста тисячами козаків, з якими ще було тридцять тисяч татарів. Перед боєм козаки святили шаблі в дерев’яній Михайлівській церкві села Острів, у молитві схиляли свої голови, що назавтра порубані будуть; молився гетьман Богдан Хмельницький, просячи волі для України. Тільки ж не так судилося від Бога. Татари, союзники козаків, зрадили, ледве почалася битва, ще й захопили з собою Хмельницького, що кинувся завертати хана. До пізньої ночі билися козаки, а далі стали укріпленим табором, притиснуті до річки Пляшівки. Ще десять днів відбивалися, тоді врешті переправилися через річку та болото. Перебралися греблями, які спорудили з возів, сідел, оксамитових жупанів. „А де ж твої, Хмельниченьку, кованії вози? Під містечком Берестечком затоплені в лози!” - співала-тужила народна пісня. Тридцять тисяч козаків полягло під Берестечком. Тільки ж поле поразки стало полем нашої слави. Довго, довго знаходитимуть на ньому шаблі та козацькі кості, і навіть вони оповідатимуть про героїзм. Про те, як триста козаків захищали переправу: всі, як один, полягли, але польське військо таки зупинили! Як останній козак, порубаний-постріляний, відбивався з човна і загинув по-лицарськи, відмовившись здатися навіть за велику нагороду. Як джура козацький, юний хлопчина, рятував пораненого товариша та й поліг, шаблею стятий... Чорна рілля ізорана, гей, гей! І кулями засіяна... Що вродило з кривавого засіву? „Уродила рута... рута... Волі нашої отрута”. Знекровлена Україна попала під зверхність іншого віроломного союз ника - московського. Україна не повірила у смерть своїх лицарів. Про битву оповідалося таке. Приперті до річки, відбивалися козаки, та вже стали знемагати. А на березі стояла церква, правилася в ній служба Божа. Вскочили в церкву козаки - і ту ж мить вона пішла під землю на очах ошелешеного ворога. Донині у Великодну ніч, коли прик ласти вухо до землі, чути дзвони і спів „Христос воскрес!” - каже ле генда. Рис. Е. Козака
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
