Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Умови нелюдські: 12 годин праці, харчі, якщо виконували норму, 700 гр. глевкого хліба, на сніданок - 2-3 ложки каші, горнятко окропу, який називали чаєм. На обід - пісна юшка, в якій плавали кілька почорнілих картоплин, і знову каша або солона риба. На вечерю - рідка картопля, переважно риба тюлька і горнятко чаю. Напівголодне існування, холод і щоденна виснажлива праця доводили до того, що ми ледве тягнули ноги. Часто люди не витримували і обривали своє життя. На роботу виходили під великою охо роною, конвоїри йшли з собаками. Команда завжди одна: „Взяться под руки, нє разго- варівать, нє нагібатьса, шаг влєво, шаг вправо - стреляю без предупреждєнія**. Так і робили. Одного разу йдучи на роботу, я була з краю своєї пятірки, звільнила руку, бо хотіла витерти обличчя, ураз підбіг конвоїр, знаний як най більший садист, ухопив мене за руку і почав тягнути вбік. Дівчата почали кричати, вхопили мене за одежу і не дали відтягнути. Цьому катюзі вистачило б відтягнути мене від колони на пів метра і розстріляти. Таких випадків було багато. Ці звірі у людській подобі стріляли всюди, де їм заманулося, часто в робітничій зоні. Тоді тіло вбитого затягали у заборонену зону, мотивуючи вбивство спробою втечі в’язня. Звичайно за цей „подвиг” їх нагороджували позачерговою відпусткою. Коли помер Сталін, ми дуже раділи, спо дівалися на покращання нашого табірного жит тя. Цього не сталося. Карателі ще з більшою люттю і ненавистю ставилися до в’язнів. Визрівав масовий протест. Страйки проко тилися в Норільську і Воркуті. Чаша терпіння наповнилася ущерть і вилилася в могутню хвилю непокори. 17 травня 1954 р. почався страйк. Дванадцять тисяч в’язнів не вийшли на роботу. Обрали комісію, яку очолив росіянин, полковник, М. Кузнєцов, заступником був біло рус Гліб. У комісію входили представники різних національностей. Було кілька українців - М. Келер, А. Задорожний, стратегію повстання розробив Михайло Сорока, якого незадовго до цього привезли з Воркути. Його прізвище було таємницею, боялися, щоб його відразу не зни щили. М. Сорока уособлював цілу епоху виз вольних змагань. Велетень духа, інтелігент, альтруїст, абсолютно безкомпромісний гуманіст ні хвилини не жив для себе. Я знала М. Сороку особисто, познайомила нас сестра поета Богдана Кравцева Стефа Гірна. Ми мали про що пого ворити. 1953 р. у Воркуті відбувся великий процес над 18 в’язнями-українцями, членами підпільної організації „Заполярні соколи Укра їни. Північне сяйво”. Тоді М. Сороку, І. Петро- щука (мого чоловіка) і А. Білинського було засуджено до страти. Смерть Сталіна врятувала їм життя. Навіть у таборах, в страхітливих умовах, не припинялася боротьба проти більшо вицького терору. Тим часом до нашого табору приїхала комісія з Москви. Ми поставили такі вимоги: 1. Звільнити в’язнів, які на час винесення вироку були неповнолітніми, т. зв. „малолєткі”. 2. По вернути наших рідних із заслання. 3. Перегля нути всі наші справи. 4. Створити нормальні умови життя: праця по 8 годин, краще годувати, заборонити фізичні і моральні знущання над в’язнями. Комісія петицію прийняла, обіцяла розглянути, проте нічого не змінилося. Страйк тривав. Хлопці готувалися до самооборони. Тим часом, навколо таборів все щільніше ставало військо, формувалася колона танків. Пролунали сигнали, скликаючи всіх на табірний майдан. Стривоженим голосом Кузнє цов повідомив, що харчі закінчуються, залиши лося лише трішки цукру, продукти доведеться видавати по кілька грамів на добу, щоб не вмерти з голоду. Вирішили вивісити на башті прапор з хрестом і півмісяцем, щоб дати знати довколишнім людям, що в‘язням у таборі загрожує голодна смерть. Ми бачили, як з дахів будинків вони махали нам руками, пізніше довідалися, що ці люди зібрали чотири авта з продуктами, щоб завезти нам у зону, але охорона не пропустила. Кожної неділі священики, а їх було багато, різних національностей, відправля ли богослуження, співав хор. На „Зелені свята” після літургії відбулася ще й академічна частина. Представник кожної національносте закликав до пильносте, говорили, що ворог у нас один і ми мусимо бути згуртованими у спільних діях. Вдруге пролунав сигнал зібратися на пло щі. Цього разу говорив заступник Кузнєцова білорус Гліб: „Тільки що викликали мене в комендатуру і сказали: „Завтра ти - на волі. Пропонуємо виконати наше доручення. Спрово куй зіткнення, наприклад, українців з росіянами, багато жертв не треба - 15-20 осіб, щоб ми могли ввести війська”. Гліб відповів: ’’Ніколи цього не буде, я не зрадник і готовий на смерть разом зі своїми друзями. Вашої волі ніколи не 2 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2004 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
