Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПАМ’ЯТІ ТИХ, ЩО ЗАГИНУЛИ НА БАРИКАДАХ ДО 60-ЛІТТЯ ПОВСТАННЯ Б КІНҐІРІ СПОГАД МАРІЇЇ КУШПЕТИ-ПЕТРОЩУК Ми ті, що будують на багнах дороги, Ми служим цементом під нові міста. Кладуть нас під шпали, гатять нами тами, А замість імен - у нас лиш номера. М. Сорока І навіть безіменні пребудем вічно з вами - з далеких і таємних тисячоліть незнаних. Від першої жарини, від першої хлібини горять у наших венах незгублені глибини. 1 навіть безіменні, і навіть невідчутні, потоптані ордами, загублені, забуті, - ми в кожнім поколінні, невпинно, крок за кроком про себе нагадаєм то мудро, то жорстоко. Непросто ми вмирали: карались і карали. Багато ми губили і в долі відбирали. І навіть невідчутні, і навіть безіменні, ми вашими руками рвемо окови темні, ми вашими очима, допоки сонце з вами, до зір летіти будем вишневими ночами... Марія ЧУМАРНА РОЗПРАВА У липні 19 4 9 р. в пересильний пун кт зі всіх тю рем Л ьвова позвозили політв’язнів для ф орм ування „етап ів” у різні сторони „н ео б ’ятной родіни” *, щ оби використати цей „контингент” для рабської, тяж кої праці. П ереваж на частина в ’язнів засудж ена на 2 5 років, реш та - на 1 0 - 1 5 років. У с і ми вже у „товарних” вагонах ущ ерть навантаж ених лю дьм и. П озмінно відпочиваємо на нарах, бо всім одночасно розташ уватись неможливо. Н естерпна спека. К ож на краплина води на вагу золота, бо ж даю ть дуж е мало, спрагу втам увати немож ливо, помити обличчя чи руки - і не мріяли. Везли нас майж е цілий місяць, зупинилися в казахських степах. П еред нами розкинулися табори Кінґіра. Н еподалік - кілька невеликих будинків. Ц е м айбутній Джезказган, який, очевидно, щ е треба нам збудувати . О дягнули нас у спецодяг, на якому були наш иті аж три номери (п ам ’ятаю свій - С Г -3 0 9 ), імена наш і для конвою та обслуги не існували. Відпочити не дали. Н аступного дня вивели на роботу. Використовували на найваж чих о б’ єктах, тож привезли у к ам ’яний кар’ єр. Знаряддя праці - лом і молот, який був настільки важкий, щ о я не могла його підняти, а коли відмовилася від цієї роботи, не забарилося покарання - 10 днів карцеру. П ривели мене у вузький це ментний „бо к с” , на цементній долівці леж ала дош ка для спання вночі, вдень її забирали. Сидіти холодно, зовсім не було теплої одежі, майж е цілий день доводилося стояти. П остійно стежили наглядачі. Н а до бу видавали 30 0 г. хліба і одно горнятко окропу. Н араж аю чись на такі ж покарання, м ої подруги перелазили через колю чий дріт, ставали невидимками для наглядачів і в маленький отвір у горі віконця кидали ш маточок хліба та кілька грудочок цукру. Т ак у доп о м о гу намагалися на давати всім, хто сидів у карцері. П ісля закінчення терміну покарання мене запитали, чи п іду тепер на роботу. Я відповіла: „П ід у, але на посильну роботу, бо вмирати на ваш и х каторгах не хочу, Бог допомож е нам повернутися в У к р аїн у” . Надія ніколи не залиш ала нас, підтрим ували одна одну, як могли. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2004 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
