Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПАМ’ЯТІ ТИХ, ЩО ЗАГИНУЛИ НА БАРИКАДАХ ДО 60-ЛІТТЯ ПОВСТАННЯ Б КІНҐІРІ СПОГАД МАРІЇЇ КУШПЕТИ-ПЕТРОЩУК Ми ті, що будують на багнах дороги, Ми служим цементом під нові міста. Кладуть нас під шпали, гатять нами тами, А замість імен - у нас лиш номера. М. Сорока І навіть безіменні пребудем вічно з вами - з далеких і таємних тисячоліть незнаних. Від першої жарини, від першої хлібини горять у наших венах незгублені глибини. 1 навіть безіменні, і навіть невідчутні, потоптані ордами, загублені, забуті, - ми в кожнім поколінні, невпинно, крок за кроком про себе нагадаєм то мудро, то жорстоко. Непросто ми вмирали: карались і карали. Багато ми губили і в долі відбирали. І навіть невідчутні, і навіть безіменні, ми вашими руками рвемо окови темні, ми вашими очима, допоки сонце з вами, до зір летіти будем вишневими ночами... Марія ЧУМАРНА РОЗПРАВА У липні 19 4 9 р. в пересильний пун кт зі всіх тю рем Л ьвова позвозили політв’язнів для ф орм ування „етап ів” у різні сторони „н ео б ’ятной родіни” *, щ оби використати цей „контингент” для рабської, тяж кої праці. П ереваж на частина в ’язнів засудж ена на 2 5 років, реш та - на 1 0 - 1 5 років. У с і ми вже у „товарних” вагонах ущ ерть навантаж ених лю дьм и. П озмінно відпочиваємо на нарах, бо всім одночасно розташ уватись неможливо. Н естерпна спека. К ож на краплина води на вагу золота, бо ж даю ть дуж е мало, спрагу втам увати немож ливо, помити обличчя чи руки - і не мріяли. Везли нас майж е цілий місяць, зупинилися в казахських степах. П еред нами розкинулися табори Кінґіра. Н еподалік - кілька невеликих будинків. Ц е м айбутній Джезказган, який, очевидно, щ е треба нам збудувати . О дягнули нас у спецодяг, на якому були наш иті аж три номери (п ам ’ятаю свій - С Г -3 0 9 ), імена наш і для конвою та обслуги не існували. Відпочити не дали. Н аступного дня вивели на роботу. Використовували на найваж чих о б’ єктах, тож привезли у к ам ’яний кар’ єр. Знаряддя праці - лом і молот, який був настільки важкий, щ о я не могла його підняти, а коли відмовилася від цієї роботи, не забарилося покарання - 10 днів карцеру. П ривели мене у вузький це ментний „бо к с” , на цементній долівці леж ала дош ка для спання вночі, вдень її забирали. Сидіти холодно, зовсім не було теплої одежі, майж е цілий день доводилося стояти. П остійно стежили наглядачі. Н а до бу видавали 30 0 г. хліба і одно горнятко окропу. Н араж аю чись на такі ж покарання, м ої подруги перелазили через колю чий дріт, ставали невидимками для наглядачів і в маленький отвір у горі віконця кидали ш маточок хліба та кілька грудочок цукру. Т ак у доп о м о гу намагалися на давати всім, хто сидів у карцері. П ісля закінчення терміну покарання мене запитали, чи п іду тепер на роботу. Я відповіла: „П ід у, але на посильну роботу, бо вмирати на ваш и х каторгах не хочу, Бог допомож е нам повернутися в У к р аїн у” . Надія ніколи не залиш ала нас, підтрим ували одна одну, як могли. “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2004 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
