Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Леся ЛИСАК-ТИВОНЮК ДОБРА НОВИНА Біліє в Маріїних руках святвечірня скатерть. Така вона біла та світла, як оті сніжні покривала за вікном, що на них зимовий вечір сріблясті візерунки гаптує. “Так звичай велить, - Маріїна думка. - Щоб у найсвітліший із вечорів скатерть ясною радістю у хаті простелилася. Коли ж бо в серцях родини більша щасливість від тої, що її ясна зірниця голосить у Різдво Христове”? Та враз ніби надто важкою видається скатерть Маріїним рукам. Ні, це, мабуть, надто важкі її мислі. І той стіл, що його Марія застеляє - не став більший, як колись. Він же ж давній, ще з тих часів, коли Марія і Осип разом з дітьми до вечері сідали. Та тільки тоді їх більше було, вся родина. А сьогодні їх тільки двоє: тільки Марія і Осип у просторій хаті зосталися. Чи це від снігової забілі за вікном, чи від білости скатерти блідне Маріїне обличчя? Чи від думок отих, що, радість розігнавши, душу давлять? - “Колись весело було, - думається Марії. - Як діти малі були, ялинкові пахощі і дитяче щебетання в одне зливалися. Осип, тихцем радіючи, дітей нібито до порядку закликав. Щоб у кухні не вешталися, мамі у готуванні вечері не заважали. Та чи наймолодший Марко - Маріїн пестійчик - повчань слухав би? Раз у раз про щось її запитує, якусь цяцьку підсуває, від праці відриває. Та погідно було на серці від того дитячого патякання, у тій теплоті родинної сердечносте”. - Помогти тобі, Марійко? - Осипів голос з другої кімнати. - Спасибі, милий, не треба. Які ж у нас тепер святочні готування? Та ж тільки двоє нас до вечері засяде... Намагається Марія, щоб у голосі смуток не відчути. Та дарма. Осип і так знає, що в неї на мислі печаль, на душі смуток. Ось руки на плече поклав, в очі дивиться, тихо промовляє: - Ти все ще не можеш заспокоїтися, Маріє? Такий же ж лад у житті - як діти виростуть, від батьків відходять. У них свої родини. - Знаю, - зідхає Марія. - Та в нас не так, як у людей. - Не нарікай, - лагідно Осип. - Ось Таня від себе та чоловіка святочні дарунки нам прислала. Люба недавно теж нас відвідувала. Не приїдуть тобі з малими дітьми на свята. Дорога далека. Мовчить Марія. Потішити її чоловік хоче, про щасливо одружених доньок, згадуючи. Чому ж про те, від чого її серце боліє, - мовчить? Щоб у Свят-Вечір більшого жалю не завдавати? Ставляє на білу скатерть дві тарілки Марія. Тільки дві. А повинно бути їх три. Третю для наймолодшого сина Марка. У нього ще своєї сім’ї, своєї хати немає. А батьківської відцурався... Не сяде з ними вечеряти син Марко, бо два роки тому - якраз перед святами - з батьками розпрощався. Та якби розпрощався! З гнівом відійшов. Якогось нового життя чи нових доріг шукати. Таке трапилося, як написано у священній книзі. У притчі про блудного сина. Та, здається, той біблійний син батьків не ображав, не сердився на них. І вкінці до батька повернувся. А її Марко далі у своєму нерозумному гніві триває. - “Чому нам таке горе? - нечутно жаліється Маріїна думка. - За що? Любили ж ми його, ним тільки жили. Хіба ж не відчував нашої любови, хіба не розумів мови наших сердець?” І важко ваготіють кривдою невиплакані сльози Маріїні. Заради Осипа не годиться сліз у вечірню ясність. Тільки тремтлива болем рука брязкотить ложкою об тарілку на столі. Мовби зойкнуло надбитою щербиною Маріїне серце. Та ні - це щось голосніше забренчало. Це просто телефонний дзвінок за дверима. Підійшов його заспокоїти Осип. Якби не той гнітючий вантаж дум, може б і чула Марія, що Осип, телефонним дзвінком покликаний, з кимсь довгу розмову веде. Та вона заслухалася тільки у відгомін жалю за втраченим сином, сином блудним, що її покинув. Аж Осипів голос її розбудив: - Прошу сюди, Марійцю. З тобою хочуть розмовляти. Втомлена рука на слухавці, і враз неочікуване, несподіване, неймовірне: - Христос рождається, мамо! ’’Причулося? Уявила собі? Чи таки дійсність? НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2004 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
