Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Леся ЛИСАК-ТИВОНЮК ДОБРА НОВИНА Біліє в Маріїних руках святвечірня скатерть. Така вона біла та світла, як оті сніжні покривала за вікном, що на них зимовий вечір сріблясті візерунки гаптує. “Так звичай велить, - Маріїна думка. - Щоб у найсвітліший із вечорів скатерть ясною радістю у хаті простелилася. Коли ж бо в серцях родини більша щасливість від тої, що її ясна зірниця голосить у Різдво Христове”? Та враз ніби надто важкою видається скатерть Маріїним рукам. Ні, це, мабуть, надто важкі її мислі. І той стіл, що його Марія застеляє - не став більший, як колись. Він же ж давній, ще з тих часів, коли Марія і Осип разом з дітьми до вечері сідали. Та тільки тоді їх більше було, вся родина. А сьогодні їх тільки двоє: тільки Марія і Осип у просторій хаті зосталися. Чи це від снігової забілі за вікном, чи від білости скатерти блідне Маріїне обличчя? Чи від думок отих, що, радість розігнавши, душу давлять? - “Колись весело було, - думається Марії. - Як діти малі були, ялинкові пахощі і дитяче щебетання в одне зливалися. Осип, тихцем радіючи, дітей нібито до порядку закликав. Щоб у кухні не вешталися, мамі у готуванні вечері не заважали. Та чи наймолодший Марко - Маріїн пестійчик - повчань слухав би? Раз у раз про щось її запитує, якусь цяцьку підсуває, від праці відриває. Та погідно було на серці від того дитячого патякання, у тій теплоті родинної сердечносте”. - Помогти тобі, Марійко? - Осипів голос з другої кімнати. - Спасибі, милий, не треба. Які ж у нас тепер святочні готування? Та ж тільки двоє нас до вечері засяде... Намагається Марія, щоб у голосі смуток не відчути. Та дарма. Осип і так знає, що в неї на мислі печаль, на душі смуток. Ось руки на плече поклав, в очі дивиться, тихо промовляє: - Ти все ще не можеш заспокоїтися, Маріє? Такий же ж лад у житті - як діти виростуть, від батьків відходять. У них свої родини. - Знаю, - зідхає Марія. - Та в нас не так, як у людей. - Не нарікай, - лагідно Осип. - Ось Таня від себе та чоловіка святочні дарунки нам прислала. Люба недавно теж нас відвідувала. Не приїдуть тобі з малими дітьми на свята. Дорога далека. Мовчить Марія. Потішити її чоловік хоче, про щасливо одружених доньок, згадуючи. Чому ж про те, від чого її серце боліє, - мовчить? Щоб у Свят-Вечір більшого жалю не завдавати? Ставляє на білу скатерть дві тарілки Марія. Тільки дві. А повинно бути їх три. Третю для наймолодшого сина Марка. У нього ще своєї сім’ї, своєї хати немає. А батьківської відцурався... Не сяде з ними вечеряти син Марко, бо два роки тому - якраз перед святами - з батьками розпрощався. Та якби розпрощався! З гнівом відійшов. Якогось нового життя чи нових доріг шукати. Таке трапилося, як написано у священній книзі. У притчі про блудного сина. Та, здається, той біблійний син батьків не ображав, не сердився на них. І вкінці до батька повернувся. А її Марко далі у своєму нерозумному гніві триває. - “Чому нам таке горе? - нечутно жаліється Маріїна думка. - За що? Любили ж ми його, ним тільки жили. Хіба ж не відчував нашої любови, хіба не розумів мови наших сердець?” І важко ваготіють кривдою невиплакані сльози Маріїні. Заради Осипа не годиться сліз у вечірню ясність. Тільки тремтлива болем рука брязкотить ложкою об тарілку на столі. Мовби зойкнуло надбитою щербиною Маріїне серце. Та ні - це щось голосніше забренчало. Це просто телефонний дзвінок за дверима. Підійшов його заспокоїти Осип. Якби не той гнітючий вантаж дум, може б і чула Марія, що Осип, телефонним дзвінком покликаний, з кимсь довгу розмову веде. Та вона заслухалася тільки у відгомін жалю за втраченим сином, сином блудним, що її покинув. Аж Осипів голос її розбудив: - Прошу сюди, Марійцю. З тобою хочуть розмовляти. Втомлена рука на слухавці, і враз неочікуване, несподіване, неймовірне: - Христос рождається, мамо! ’’Причулося? Уявила собі? Чи таки дійсність? НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 2004 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
