Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
хитає головою, і така скорбота, така печаль в очах, у схиленій постаті. Щ оночі їй сниться ліс. Ш умлять над головою дерева, і той шум, як музика злагодж еного оркестру, додає сили, окрилює, підносить. Ліс був її єством, стихією, вона відчувала його найменш і порухи, знала, як себе. Коли від ’їж дж ала куди, страждала, але грілась думкою , що скоро буде дома, а тепер... “Там глянєш - кругом лєс, що з нєбом гаворіть, а тут яблачка нє поспітаєш . Там скрузь людє, що до тебе з душ ою , а тут глядять, як на чужака. Тут і сонце нє так свєтіть, і мєсяц нє адтуль сходіть” . Поклеїла ш палери - з лісом, думала, хоч трош ки на душі посвітліш ає, де там. Розуміє - назад вороття нема, але ліс сниться щоночі.... Усе найсвятіш е, чим жили, у що вірили, розпорош илось, розвіялось чорнобильськими вітрами-суховіями й осіло розпорош ене по світах, що годі й зібрати. А треба. Зібрати, зберегти, бо то висока духовна спадщ ина народу, закодована старовинна культура, гідна пош ани у світі. Учімось ш анувати своє... Вийш ли рудьчани до річки (на новому місці) “русалок проводіті” (перш ий понеділок після русального тижня), щоб не перервався споконвічний звичай, щ об нагадати ще раз про домівку, яка й так завж ди з ними. Вийшли в осикових вінках на головах, як і годилось, заспівали давніх русальних пісень, що збереглися тільки на Поліссі як унікальний пласт дохристиянської культури, але й жили в обряді, несучи в собі колосальні енергетичні потенції. Тепліш али очі, ясніш али обличчя в односельців, а вона, як і більшість, плакала благодатними очищ альними слізьми. А наступного дня переселенців висміяли місцеві жителі, взяли на глузи - мовляв, чорнобильці теє... Відтоді щ ороку в цей день переселенці мовчки ідуть до річки, посидять, поплачуть та з тим і повертаю ться... Ой, учімось ш анувати своє, бо без цього не буде поваги ні до нас, ні до чужого. “Нє хочу в сю землю важку да чорну лєгать, буду дажидаця свайой - свєтлєнькой да лєгєнькой” . Дай Боже, щоб не відійш ла надія. Бо за нею... Ні, надія таки велика сила. (За оповідями, записаними від Нинько Галини, 1918 р. народження переселенки з села Рудьок Чорнобильського району). м. Київ Г ригорій ІВА Н ЕН К О ЧОРНОБИЛЬ - ПОЛИН На пісок - гарячий, мов черінь, - крапає живиця полуднева. Д обре проростати щозорі цвітом попід батьківські дерева, а вродив Чорнобиль... Полину попливли тумани над Поліссям... Хто й чию спокутує вину? - доокіл розмови повелися. Правий суд... Коли щ е він прийде по казуїстичнім бездоріжжю ?.. Палить очі полум”я руде - ж нива весняного мертве збіжжя. м. Іванків на Поліссі
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
