Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
репнула навпіл і почорніла. Неслухняними руками взяла краш анку, а вона розсипалась у порох. У нестямі кинулась надвір, побігла по вулиці, гукаючи до лю дей, а ніхто не відізвав ся. Повернулась додому, а двір наче мій і не мій, і від хати віє пусткою... Закричала на весь світ у моторош ному відчаї і прокинулась від власного крику. В хаті - тепло, затиш но. Го динник озивався незворотно-звично. Пахло чебрецем і пирогами. ... Чула душ а - не на кілька днів, як їм казали, полиш али люди святі місця свої. І тому тужила. Тяжко було дивитись на щирих поліщ уків, що ходили з німим запитанням в очах: “За що нас Бог покарав так жорстоко? По-божому старалися жити, неділеньку ш ану вали, нікому зла не чинили...” У страсну п ’ятницю всі збиралися у завтраш ню невідо мість. Кожен по-своєму. В она ходила по двору, по саду, по городу, до всього припа даючи. У хлів не мала сили зайти, бо на сві танку забрали її годувальницю Л иску з телятком. “Ж или душ а в душ у д ев’ять років, ледве відірвалась від неї, прощ аючись. І знала, що більш е не побачим ось”. Сльози, як горох, котилися з очей, а боки аж ходили від розпачу. Як душ а витримала те все, хтозна. Сіла у саду на лавці й наче впала в забуття. Отямилась від того, що до ніг тулилося щось тепле і трем тли ве. Згадала, що то Рудий, що треба його наго дувати, бо голодний, мабуть, давно. Ще один сім ’янин. Взяла позаминулого року такою кри хіткою і прикипіла до нього, мов до дитини. Ж или дружно, розуміли одне одного. Л ю била його і пестувала, тільки ось кілька останніх днів сварила, що ночами вив. І стільки в тому голосі було відчаю, страху, безнадії, що витримати було несила, вона сердито докоряла йому й зачиняла у дровітню . Рудий винувато замовкав і чекав ранку, а вона леж ала без сну й перебирала життя своє. Важко підвелася з лавки, піш ла з собакою до господи, дала їсти і вкотре вже розказала йому, що завтра всіх лю дей вивозять із села на три дні, що вона скоро повернеться, що їжа його ось тут і щоб поводився розумно, бо лиш ається сам за хазяїна і за сторожа. Рудий уважно слухав, а в очах було повно сліз. Тої ночі, перед її від ’їздом, собака знову вив, і вона знов зачинила його, аби не збожеволіти з відчаю. А на світанку у красну суботу, ледь благословлялося на світ, лю дей вивезли автобусами з села у холодну невідомість. Уже як п ід’їжджали до Л ипівки, дум ка блискавкою пронизала: Рудого не випустила, як же він буде там три дні у темряві, голодний... Не повернулись через три дні, через тиждень. На п ’ятий день, як виїхали, він став приходити до неї уві сні. Стоїть під тією яблунею, де вона лю била сидіти, і пильно дивиться. Сон від неї щ е дом а пішов і сюди не навідувався, та, мабуть, на якусь хвилину впадала у забуття й одразу бачила собаку. Так тривало більш е двох тиж нів. Тільки останнім часом Рудий не стояв, а лежав. “Йон лежіть і глєдіть пряма в душ у, поглєдає (виглядає) з дорогі, нє вєріть, що я єго кінула” . ... Одного дня вийш ла вона з двору, де жила, з твердим наміром добратися додому. Її відмовляли, перестерігали, а в неї перед очима стояв Рудий. Д е йш ла, де їхала. Добралася до перепускного пункту, а далі не пускають, ще й називають божевільною . Ч ерез години дві таки пропустили, бо побачили, що нічого не вдіють. Одежу дали, щоб поверх одягла, й підвезли до самого села. Л етіла, як на крилах, навмання, бо дороги за слізьми не бачила. Забігла у двір і зараз же помітила Рудого. Л еж ав на порозі й не рухався. П ідняла його і вжахнулась - сама ш кура та кості.... - Пригортаю плачучи, а він ніяк не реагує, а в очах німий докір і відчай, до носа тягнуться темні борозенки від сліз. Таке до віку не забудеться. Я к у ньому ще душ а трима лась - видно, самим сподіванням. їжа, що за лиш ала я на три дні, була незаймана. Мабуть, як вибрався на світ Божий з дровітні, як ліг на порозі, так нікуди й не відходив, боявся мене проґавити... Була дома три дні, а тоді не оглядаючись, бо не мала б сили оте все покинути, якби озирнулась, із собакою на руках руш ила в чужину. Тепер ж ивуть дві рідні душ і, і в обох на серці тривога - бояться, аби не втратити одне одного. ... Бувале дерево, що пересадили, не приживається, ой, не приживається... Сумно Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
