Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
репнула навпіл і почорніла. Неслухняними руками взяла краш анку, а вона розсипалась у порох. У нестямі кинулась надвір, побігла по вулиці, гукаючи до лю дей, а ніхто не відізвав ся. Повернулась додому, а двір наче мій і не мій, і від хати віє пусткою... Закричала на весь світ у моторош ному відчаї і прокинулась від власного крику. В хаті - тепло, затиш но. Го динник озивався незворотно-звично. Пахло чебрецем і пирогами. ... Чула душ а - не на кілька днів, як їм казали, полиш али люди святі місця свої. І тому тужила. Тяжко було дивитись на щирих поліщ уків, що ходили з німим запитанням в очах: “За що нас Бог покарав так жорстоко? По-божому старалися жити, неділеньку ш ану вали, нікому зла не чинили...” У страсну п ’ятницю всі збиралися у завтраш ню невідо мість. Кожен по-своєму. В она ходила по двору, по саду, по городу, до всього припа даючи. У хлів не мала сили зайти, бо на сві танку забрали її годувальницю Л иску з телятком. “Ж или душ а в душ у д ев’ять років, ледве відірвалась від неї, прощ аючись. І знала, що більш е не побачим ось”. Сльози, як горох, котилися з очей, а боки аж ходили від розпачу. Як душ а витримала те все, хтозна. Сіла у саду на лавці й наче впала в забуття. Отямилась від того, що до ніг тулилося щось тепле і трем тли ве. Згадала, що то Рудий, що треба його наго дувати, бо голодний, мабуть, давно. Ще один сім ’янин. Взяла позаминулого року такою кри хіткою і прикипіла до нього, мов до дитини. Ж или дружно, розуміли одне одного. Л ю била його і пестувала, тільки ось кілька останніх днів сварила, що ночами вив. І стільки в тому голосі було відчаю, страху, безнадії, що витримати було несила, вона сердито докоряла йому й зачиняла у дровітню . Рудий винувато замовкав і чекав ранку, а вона леж ала без сну й перебирала життя своє. Важко підвелася з лавки, піш ла з собакою до господи, дала їсти і вкотре вже розказала йому, що завтра всіх лю дей вивозять із села на три дні, що вона скоро повернеться, що їжа його ось тут і щоб поводився розумно, бо лиш ається сам за хазяїна і за сторожа. Рудий уважно слухав, а в очах було повно сліз. Тої ночі, перед її від ’їздом, собака знову вив, і вона знов зачинила його, аби не збожеволіти з відчаю. А на світанку у красну суботу, ледь благословлялося на світ, лю дей вивезли автобусами з села у холодну невідомість. Уже як п ід’їжджали до Л ипівки, дум ка блискавкою пронизала: Рудого не випустила, як же він буде там три дні у темряві, голодний... Не повернулись через три дні, через тиждень. На п ’ятий день, як виїхали, він став приходити до неї уві сні. Стоїть під тією яблунею, де вона лю била сидіти, і пильно дивиться. Сон від неї щ е дом а пішов і сюди не навідувався, та, мабуть, на якусь хвилину впадала у забуття й одразу бачила собаку. Так тривало більш е двох тиж нів. Тільки останнім часом Рудий не стояв, а лежав. “Йон лежіть і глєдіть пряма в душ у, поглєдає (виглядає) з дорогі, нє вєріть, що я єго кінула” . ... Одного дня вийш ла вона з двору, де жила, з твердим наміром добратися додому. Її відмовляли, перестерігали, а в неї перед очима стояв Рудий. Д е йш ла, де їхала. Добралася до перепускного пункту, а далі не пускають, ще й називають божевільною . Ч ерез години дві таки пропустили, бо побачили, що нічого не вдіють. Одежу дали, щоб поверх одягла, й підвезли до самого села. Л етіла, як на крилах, навмання, бо дороги за слізьми не бачила. Забігла у двір і зараз же помітила Рудого. Л еж ав на порозі й не рухався. П ідняла його і вжахнулась - сама ш кура та кості.... - Пригортаю плачучи, а він ніяк не реагує, а в очах німий докір і відчай, до носа тягнуться темні борозенки від сліз. Таке до віку не забудеться. Я к у ньому ще душ а трима лась - видно, самим сподіванням. їжа, що за лиш ала я на три дні, була незаймана. Мабуть, як вибрався на світ Божий з дровітні, як ліг на порозі, так нікуди й не відходив, боявся мене проґавити... Була дома три дні, а тоді не оглядаючись, бо не мала б сили оте все покинути, якби озирнулась, із собакою на руках руш ила в чужину. Тепер ж ивуть дві рідні душ і, і в обох на серці тривога - бояться, аби не втратити одне одного. ... Бувале дерево, що пересадили, не приживається, ой, не приживається... Сумно Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
