Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Чорнобильська атомна станція. Фото: Таня Д ’Лвіньон. з ними найсокровенніш им, питала поради в печалі і знаходила її, хвалилась радістю - і вони раділи, співала їм - і вони знали всі її пісні. Ясєночкі ж маї, сіночкі, Да на кого ж я вас палішаю... Припадала до них у розпачі, що пекель ним вогнем пронизував усе єство, обнімала, прощ аючись, гладенькі стовбури, а вони нічим не могли зарадити, тільки віддавали їй свою молоду силу більше, ніж будь-коли, аби ви стачило тієї сили пережити страш не горе, ви стояти, не зламатись. Ясєночкі ж маї, сіночкі маї... Голосили люди, голосили ліси і трави, звірі і птахи. То був кінець тому, що вчора ще зда валось безкінечним, вічним, як зміна дня і но чі. Серце розривалось, душ у огортала чорна печаль. ... Лю били лю ди своє село Рудьки. Сто яло воно невелике, чепурне біля лісу, дивилось добрими очима на світ і милувалося ш видкими ріками, чистими озерами, запаш ними луками. Не було, на думку рудьчан кращ ого села, як у них. Та й у веснянці співали: Кієв гаріть, Кієв гаріть, Чарнобіль палає, Наші Рудьки помєж лєсу Єк золата зяє. Землю свою лю били. “Так любілі все навкуль, що й конца нєма. У нас зємєлька лєгєнька, йой нє видів нє дощ , нє вєтєр, ітаке всє роднєньке, що нєгдє такого й нєма” . З глибинного, життєдайного дж ерела традицій черпали силу, наснагу, мудрість. Стрічала весну і Галина. В бирала в себе повітря, що вже пахло весною, прислухалась до нуртування земних соків, виглядала журавлів. От тільки душ а не мала спокою з тих пір, як наснився їй перед Водохрещами страшний сон. Наче пече вона паски на Великдень. Але не світлі почуття сповивають душу, як завжди перед Христовим Воскресінням, а туга непроглядна пронизує її і залягає там, готова будь-якої миті взяти гору над розумом. Тісто м ісила не руками - пудовими гирями, в піч заставляла не руками - тремтячими неслухами, і зачиняла, зачиняла хатні двері, а вони щ оразу, як тільки підходила до печі, розчинялись, а це, борони Боже, як недобре - при голій печі розчинені двері... Повиймала, як попеклись, і аж здиву валась: так важко давались і такі добрі вда лись. Н айвеличніш у, ту, що святитиме, обкла ла краш анками й поставила, як годилось, на стіл, бо в народі вважалося, що стіл хліба не поїсть, а добром одплатить. Як упоралась, пі дійш ла до столу, щоб засвітити лянтву перед іконами, і обмерла: стіл стояв голий, паска
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
