Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Чорнобильська атомна станція. Фото: Таня Д ’Лвіньон. з ними найсокровенніш им, питала поради в печалі і знаходила її, хвалилась радістю - і вони раділи, співала їм - і вони знали всі її пісні. Ясєночкі ж маї, сіночкі, Да на кого ж я вас палішаю... Припадала до них у розпачі, що пекель ним вогнем пронизував усе єство, обнімала, прощ аючись, гладенькі стовбури, а вони нічим не могли зарадити, тільки віддавали їй свою молоду силу більше, ніж будь-коли, аби ви стачило тієї сили пережити страш не горе, ви стояти, не зламатись. Ясєночкі ж маї, сіночкі маї... Голосили люди, голосили ліси і трави, звірі і птахи. То був кінець тому, що вчора ще зда валось безкінечним, вічним, як зміна дня і но чі. Серце розривалось, душ у огортала чорна печаль. ... Лю били лю ди своє село Рудьки. Сто яло воно невелике, чепурне біля лісу, дивилось добрими очима на світ і милувалося ш видкими ріками, чистими озерами, запаш ними луками. Не було, на думку рудьчан кращ ого села, як у них. Та й у веснянці співали: Кієв гаріть, Кієв гаріть, Чарнобіль палає, Наші Рудьки помєж лєсу Єк золата зяє. Землю свою лю били. “Так любілі все навкуль, що й конца нєма. У нас зємєлька лєгєнька, йой нє видів нє дощ , нє вєтєр, ітаке всє роднєньке, що нєгдє такого й нєма” . З глибинного, життєдайного дж ерела традицій черпали силу, наснагу, мудрість. Стрічала весну і Галина. В бирала в себе повітря, що вже пахло весною, прислухалась до нуртування земних соків, виглядала журавлів. От тільки душ а не мала спокою з тих пір, як наснився їй перед Водохрещами страшний сон. Наче пече вона паски на Великдень. Але не світлі почуття сповивають душу, як завжди перед Христовим Воскресінням, а туга непроглядна пронизує її і залягає там, готова будь-якої миті взяти гору над розумом. Тісто м ісила не руками - пудовими гирями, в піч заставляла не руками - тремтячими неслухами, і зачиняла, зачиняла хатні двері, а вони щ оразу, як тільки підходила до печі, розчинялись, а це, борони Боже, як недобре - при голій печі розчинені двері... Повиймала, як попеклись, і аж здиву валась: так важко давались і такі добрі вда лись. Н айвеличніш у, ту, що святитиме, обкла ла краш анками й поставила, як годилось, на стіл, бо в народі вважалося, що стіл хліба не поїсть, а добром одплатить. Як упоралась, пі дійш ла до столу, щоб засвітити лянтву перед іконами, і обмерла: стіл стояв голий, паска
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
