Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
комплексу меншовартосте, що неминуче схиляє до національного самобичування, так і від манії величі, що, власне, також породжений комплексом другосортносте. Однак Ліну Костенко, здається, найбільше непокоїть саме та обставина, що стало мало не правилом доброго тону вишуковувати деструктивний негатив у менталітеті української нації, як-от новітній стереотип - “дуже несимпатичний силюет” - націю на колінах і, відповідно, постійні заклики підвестися з колін чи інший нововитворений міт, начебто нація наша спить, що його не може сприйняти людина мисляча й об’єктивна. Третім лейтмотивом нашої незалежносте, ж небезпідставно спостерегла авторка, стали кинуті колись зопалу Винниченком, а тепер надміру тиражовані слова про те, що історію нашу нібито не можна читати без брому, заганяючи “співвітчизників у комплекс причетносте до ексклюзивних жахіть нашої історії”, яка насправді є нітрохи не гіршою від історій інших народів. На цих трьох китах” і вибудовується почуття гідносте - як власне людської, особистішої, так і гідносте цілої нації. І ці симптоматичні міти, витворені аж ніяк не з надмірної любови до України, - не причина, а наслідок саме відсутносте цього почуття самоповаги, такого необхідного в період становлення державносте. Контакт між Поетом і молоддю був взаємним: юні почули живий, нефальпшвий, пристрасний голос, а Ліна Костенко побачила щире зацікавлення в очах юнаків та дівчат, відчула свою потрібність у студентських авдиторіях. І це надихнуло її на цикл лекцій для києвомогилянців, які, хочеться сподіватися, також вийдуть друком і збагатять духовність цілої нації. Без цієї маленької, щойно згаданої книжечки- лекції, рівно як і без усіх попередніх її поетичних книжок - від першої “Проміння землі” (1957), і далі - “Вітрила (1958), “Мандрівки серця” (1961), “Над берегами вічної ріки” (1977), “Маруся Чурай” (1979), “Неповторність (1980), “Сад нетанучих скульптур” (1987), “Вибране (1989), й аж до останньої - “Берестечко” (1999) гуманітарна аура української нації уже неможлива - бо її енергетика живить духовний всесвіт України, несе нам усвідомлення власної гідносте - того, без чого неможливе усвідомлення себе нацією, без чого не може постати держава такою, якою ми її собі вимріяли. Особлива тема в житті Ліни Костенко - Чорнобиль. Не забувається її гостра доповідь на другому Міжнародному конгресі україністів у Львові “Чорнобиль в дозах історичної свідомості” - тільки ж чи дійшла вона до чиновницької свідомості тим болем, що його вклала поетеса у кожне своє виважене слово? Досі залишається невиданою її чорнобильська проза - хіба дещо з написаного було перекладено літературознавцем і перекладачем Анною-Галею Горбач на німецьку мову. Досі болить їй наша незсолідаризованість, невміння вивищитися над власними амбіціями заради спільної мети, наша байдужість до самих себе, до долі власної і долі своїх дітей. Саме тому все пристрасніше й публіцистичніше звучить її слово. І варто таки почути правду з уст жінки, якій не треба бути ані політиком, ані державним мужем, щоби ту правду бачити, відчувати серцем і доносити до нас. Бо вона - Поет. І цим усе сказано. І водночас поезія Ліни Костенко надзвичайно жіночна. Пригадаймо лишень її рядки: “Чи й справді необхідно, щоб жінка була мужня?” Чи оце ледь іронічне, тремтке й по-жіночому беззахисне: Оце дожилася з бурі та клекоту. Оце дожилася до сліз, до лепету. Всесвіт. Проблеми. Трагедій поденщина. А я закохалася, сказано - женщина. Або її тихе, таке доречне нині зідхання: “Жінки втомились бути непрекрасними...” Її вірші з розділу “Безсмертним рухом скрипаля” (збірка “Вибране”) по праву належать до вершинної любовної лірики двадцятого століття - їх будуть читати наші онуки й правнуки, щоразу переконуючись у тому, що кохання, щастя, вірність - категорії вічні й однаково нерозгадувані для всіх, хто будь-коли приходить у цей світ, бо однаково - у всі віки “Сахається розгублена душа, Почувши раптом тихі кроки щастя”. Цей портрет буде неповним, якщо не додати до цього про ту велику материнську гордість, що переповнює серце Матері, яка виховала таку дочку, як Оксана Пахльовська. Пригадується, торік, йорданського вечора, у столичному Будинку вчителя на презентації Оксаниної книжки “Українська літературна цивілізація”, написаної італійською мовою, Ліна Костенко, приймаючи того ж вечора високу нагороду - медалю святого Володимира Великого від Світового Конґресу Українців “за цінний вклад в українську літературу”, попросила вважати її відзнакою за те, що дала Україні дочку, котра поклала в будівлю XXI століття таку вагому “цеглину”, якою є це унікальне, обсягом більш як на тисячу сторінок, видання. А в січні цього року Оксана успішно захистила в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАНУ докторську дисертацію з цієї теми, й обличчя матері ясніло неприхованою радістю. А оскільки Ліна Костенко й справді не любить ювілейної мішури, гучної патетики й трафаретних привітань, побажаймо ж їй... успішної експедиції в Чорнобильську зону. Бо квітень, як завше, налаштовує її на дорогу, на нелегку мужню роботу разом з її однодумцями - тими, хто не виголошує з трибуни високих слів, а просто працює, в робочому одязі й Гумових чоботях... І все ж - навіть там, серед пилу й болота, серед сплюндрованих лісів та луків шукаймо “усмішку Джоконди, Вона ніколи не мине”. І - нехай Вам пишеться, дорога наша Поетесо! Людмила Тарнашинська “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
