Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
лиш вияв офіційного визнання, яке прийшло до неї значно раніше. Прийшло з народу, від нас із вами, бо Ліна Костенко, ж і Маруся Чурай, якраз і стала голосом цього народу, його піснею, його душею. Душа ж самої поетеси, надзвичайно вразлива, чутлива - у вічній роботі, у вічній тривозі, у вічному прагненні гармонії - тієї, що врівноважує духовні шукання й неминучі розчарування на тернистому шляху до істини, вивищуючи людський дух. Душа, здатна благословити “кожну мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті” й донести нам її красу й неповторність. Ліричний герой Ліни Костенко - попри весь тра гізм світовідчуття - надзвичайно діяльний, окрилений прагненням до вдосконалення себе самого й довколиш нього світу, він відкидає пасивність як спосіб життя, шукає і знаходить можливості для самовираження, самореалізації, бо ним керує вічна нестримна спрага перемін: Криши, ламай, трощи стереотипи! Вони кричать, пручаються, — ламай! Хоч давня звичка з профілем Ксантиппи благає, плаче, просить: “Не займай!” Відкинь її в м ’яку дрімоту спалень. Вона тобі нелюба. Ти болиш. Гори. Щезай в пожежах самоспалень, в гірких руїнах власних попелищ! “Крізь роки і печалі” мужнів і міцнів тремткий голос поетеси, набирав усе виразніших інтонацій, безкомпроміснішого звучання. Її тверезі й водночас надзвичайно образні поетичні рефлексії з поетичного циклу “Інкрустації” (збірка “Вибране”), апелюючи до наших розуму й серця наприкінці 1980-х, і справді були короткими й точними, як діягноз: вони повертали нас до нашої історичної пам’яті, нагадували про втрачене почуття національної гідности, нашу готовність (і неготовність!) до свободи, спонукали замислитися над одвічними проблемами вічного й тлінного, сущого й минущого... “Звикли до правди мої вуста, Нащо їм чорне вино лукавства?” - у цих словах уся Ліна Костенко, без будь- якого натяку на позірний патос чи позу. Громадянська напруга, властива віршам поетеси, у яких лунко б’ється нерв нашого складного сьогодення, пробуджує в читачеві почуття самоповаги, здатність до самооновлення й переоцінки пережитого й відчутого. Через поезію Ліни Костенко проходить своєрідна вісь-антитеза: мить і вічність. Осмислення себе як самоцінности у вимірах вічносте й водночас відчуття неповторносте кожної прожитої миті - так можна було би окреслити поетичне світовідчуття й парадигму художніх пошуків Ліни Костенко наприкінці двадцятого століття. Її пейзажна й інтимна поезія - то справді “летючі катрени”, лірика найвищої проби, високий лет мислі й емоцій, суцільна експресія, де тонке психологічне нюансування настрою органічно поглиблене динамізмом думки, перейнятістю тами вічними проблемами людського буття, що їх поетеса прозирає глибше й сприймає болючіше, ніж усі ми, сущі на цій землі, сповна реалізовуючи право, дане природою лише поетові. Важко уявити нашу літературу без роману у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”, де на повну силу виявився її талант ліро-епічної поетеси, котра вміє концентрувати в слові духовну міць і велич свого народу, передати в образах одвічні пошуки людиною щастя й долі, свого призначення на землі. Водночас доля цієї “дівчини з леґенди” - з періоду повстань козацтва проти шляхта й великої визвольної війни 1648-1654 років, - свідомої своєї місії, проектується на одну з домінуючих у творчості Ліни Костенко тем - місце й роля поета в сучасній добі, народжуючи такі емоційні рядки: “Як важко бути в наші дні митцем!” Історична тематика ніколи не полишала поетесу. Так, протягом багатьох років вона дописувала й переписувала створений ще у 1966-67 роках історичний роман “Берестечко”, який щойно тепер, минулого року прийшов до читача окремою книгою, явивши нам згусток болю й глибоких роздумів про трагічні віхи української історії, а саме: про поразку під Берестечком. Від зображеня цілком конкретної історичної події (“Усе ж було за нас. Чому ж програли ми?!”) Ліна Костенко прийшла до розкриття філософії поразки як науки: “ніяка перемога так не вчить”, вкладаючи в ту гірку істину велику конструк тивну енергію, яка спонукає до праці, до нових перемог на ниві державотворення, бо вже “немає часу на поразку”. Саме тому, щойно з’явилося у книжковому варіянті “Берестечко”, як на уламках наших ілюзій, гірких розчарувань, заклинань і зітхань, на руїнах несправджених надій прозвучав достоту оптимістичний голос: вийшов окремою книжечкою текст лекції Ліни Костенко перед студентською молоддю “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала”, прочитаної 1 вересня 1999 року - коли, до речі, їй і було вручено диплом та мантію Почесного професора НаУКМА. Прозвучав голос, що протвережує. Налаштовує на працю. Повсякденну планомірну працю - таку, скажімо, що її ведуть у Зоні відчуження співробітники історико- культурної експедиції Міністерства з надзвичайних си туацій - музейники, філологи, науковці інших спеціяльностей. їхнім духовним наставником та наснажувачем і стала Ліна Костенко, котра працює в зоні нарівні з усіма. А потім, після експедиції, з болю й гіркоти, пишеться проза про Чорнобиль... Це їй належить цей тверезий і вимогливий голос, звернений до всіх нас. Жінці, яка здобула право на такий високий регістр вимогливосте не тільки своїм подвижницьким трудом Мистця, але й не менш подвижницькою працею у Чорнобильській зоні - поза будь- якою суспільною погодою та політичною кон’юнктурою. Голос Ліни Костенко змушує вибратися з нетрів безплідних рефлексій і руйнівних самокатувань, рівно як і з солодкавого самозамилування й розманіженої санти- ментальности і, передихнувши, помовчавши на самоті й, набравши повітря, видихнути на повні груди: але попри все ми є! Є ж нація. Як народ. Як держава. Слово її, націлене в майбутнє, заперечує мазохізм ж національну рису, застерігає проти пошуку деструктивного неґативу в ментальності української нації. Ліну Костенко тривожить рецепція України в світі: яким чином “суспільство може мата об’єктивну картину самого себе і давати на світ невикривлену інформацію про себе, сфокусовану в головному дзеркалі”, бо маємо “бути відкриттям для світу, а не морально ущербним народом в абераціях чужих віддзеркалень”. Але насамперед треба налаштувати себе самих на сприйняття власного неспотвореного відображення, вільного ж від 6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
