Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
лиш вияв офіційного визнання, яке прийшло до неї значно раніше. Прийшло з народу, від нас із вами, бо Ліна Костенко, ж і Маруся Чурай, якраз і стала голосом цього народу, його піснею, його душею. Душа ж самої поетеси, надзвичайно вразлива, чутлива - у вічній роботі, у вічній тривозі, у вічному прагненні гармонії - тієї, що врівноважує духовні шукання й неминучі розчарування на тернистому шляху до істини, вивищуючи людський дух. Душа, здатна благословити “кожну мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті” й донести нам її красу й неповторність. Ліричний герой Ліни Костенко - попри весь тра гізм світовідчуття - надзвичайно діяльний, окрилений прагненням до вдосконалення себе самого й довколиш нього світу, він відкидає пасивність як спосіб життя, шукає і знаходить можливості для самовираження, самореалізації, бо ним керує вічна нестримна спрага перемін: Криши, ламай, трощи стереотипи! Вони кричать, пручаються, — ламай! Хоч давня звичка з профілем Ксантиппи благає, плаче, просить: “Не займай!” Відкинь її в м ’яку дрімоту спалень. Вона тобі нелюба. Ти болиш. Гори. Щезай в пожежах самоспалень, в гірких руїнах власних попелищ! “Крізь роки і печалі” мужнів і міцнів тремткий голос поетеси, набирав усе виразніших інтонацій, безкомпроміснішого звучання. Її тверезі й водночас надзвичайно образні поетичні рефлексії з поетичного циклу “Інкрустації” (збірка “Вибране”), апелюючи до наших розуму й серця наприкінці 1980-х, і справді були короткими й точними, як діягноз: вони повертали нас до нашої історичної пам’яті, нагадували про втрачене почуття національної гідности, нашу готовність (і неготовність!) до свободи, спонукали замислитися над одвічними проблемами вічного й тлінного, сущого й минущого... “Звикли до правди мої вуста, Нащо їм чорне вино лукавства?” - у цих словах уся Ліна Костенко, без будь- якого натяку на позірний патос чи позу. Громадянська напруга, властива віршам поетеси, у яких лунко б’ється нерв нашого складного сьогодення, пробуджує в читачеві почуття самоповаги, здатність до самооновлення й переоцінки пережитого й відчутого. Через поезію Ліни Костенко проходить своєрідна вісь-антитеза: мить і вічність. Осмислення себе як самоцінности у вимірах вічносте й водночас відчуття неповторносте кожної прожитої миті - так можна було би окреслити поетичне світовідчуття й парадигму художніх пошуків Ліни Костенко наприкінці двадцятого століття. Її пейзажна й інтимна поезія - то справді “летючі катрени”, лірика найвищої проби, високий лет мислі й емоцій, суцільна експресія, де тонке психологічне нюансування настрою органічно поглиблене динамізмом думки, перейнятістю тами вічними проблемами людського буття, що їх поетеса прозирає глибше й сприймає болючіше, ніж усі ми, сущі на цій землі, сповна реалізовуючи право, дане природою лише поетові. Важко уявити нашу літературу без роману у віршах Ліни Костенко “Маруся Чурай”, де на повну силу виявився її талант ліро-епічної поетеси, котра вміє концентрувати в слові духовну міць і велич свого народу, передати в образах одвічні пошуки людиною щастя й долі, свого призначення на землі. Водночас доля цієї “дівчини з леґенди” - з періоду повстань козацтва проти шляхта й великої визвольної війни 1648-1654 років, - свідомої своєї місії, проектується на одну з домінуючих у творчості Ліни Костенко тем - місце й роля поета в сучасній добі, народжуючи такі емоційні рядки: “Як важко бути в наші дні митцем!” Історична тематика ніколи не полишала поетесу. Так, протягом багатьох років вона дописувала й переписувала створений ще у 1966-67 роках історичний роман “Берестечко”, який щойно тепер, минулого року прийшов до читача окремою книгою, явивши нам згусток болю й глибоких роздумів про трагічні віхи української історії, а саме: про поразку під Берестечком. Від зображеня цілком конкретної історичної події (“Усе ж було за нас. Чому ж програли ми?!”) Ліна Костенко прийшла до розкриття філософії поразки як науки: “ніяка перемога так не вчить”, вкладаючи в ту гірку істину велику конструк тивну енергію, яка спонукає до праці, до нових перемог на ниві державотворення, бо вже “немає часу на поразку”. Саме тому, щойно з’явилося у книжковому варіянті “Берестечко”, як на уламках наших ілюзій, гірких розчарувань, заклинань і зітхань, на руїнах несправджених надій прозвучав достоту оптимістичний голос: вийшов окремою книжечкою текст лекції Ліни Костенко перед студентською молоддю “Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала”, прочитаної 1 вересня 1999 року - коли, до речі, їй і було вручено диплом та мантію Почесного професора НаУКМА. Прозвучав голос, що протвережує. Налаштовує на працю. Повсякденну планомірну працю - таку, скажімо, що її ведуть у Зоні відчуження співробітники історико- культурної експедиції Міністерства з надзвичайних си туацій - музейники, філологи, науковці інших спеціяльностей. їхнім духовним наставником та наснажувачем і стала Ліна Костенко, котра працює в зоні нарівні з усіма. А потім, після експедиції, з болю й гіркоти, пишеться проза про Чорнобиль... Це їй належить цей тверезий і вимогливий голос, звернений до всіх нас. Жінці, яка здобула право на такий високий регістр вимогливосте не тільки своїм подвижницьким трудом Мистця, але й не менш подвижницькою працею у Чорнобильській зоні - поза будь- якою суспільною погодою та політичною кон’юнктурою. Голос Ліни Костенко змушує вибратися з нетрів безплідних рефлексій і руйнівних самокатувань, рівно як і з солодкавого самозамилування й розманіженої санти- ментальности і, передихнувши, помовчавши на самоті й, набравши повітря, видихнути на повні груди: але попри все ми є! Є ж нація. Як народ. Як держава. Слово її, націлене в майбутнє, заперечує мазохізм ж національну рису, застерігає проти пошуку деструктивного неґативу в ментальності української нації. Ліну Костенко тривожить рецепція України в світі: яким чином “суспільство може мата об’єктивну картину самого себе і давати на світ невикривлену інформацію про себе, сфокусовану в головному дзеркалі”, бо маємо “бути відкриттям для світу, а не морально ущербним народом в абераціях чужих віддзеркалень”. Але насамперед треба налаштувати себе самих на сприйняття власного неспотвореного відображення, вільного ж від 6 “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
