Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
19 березня Л іні Костенко минуло 70 НАША СУЧАСНИЦЯ ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ НА ЗЛАМІ ТИСЯЧОЛІТЬ ЛІНА КОСТЕНКО: післяювілейні роздуми Про Ліну Костенко писати легко й водночас важко. Легко тому, що ось уже понад чотири десятиліття вона тріюмфально йде тією Дорогою, що її звуть Поезією. Важко, тому що перепиняє острах сфальшивити бодай на грамину - ані фальші, ані єлею Ліна Костенко не приємле. Тим більш нелегко писати ювілейну сильвету, де без того єлею ніж не обійтися. Тим-то хай це будуть післяювілейні роздуми про Поетесу, велику Трудівницю на ниві духовній, котра жодного разу на тій Дорозі - хоч би як важко не було - не схибила. “Я в людей не проситиму сили... Я в людей попрошу тільки віри” - писала колись юна Ліна Костенко, мудро прозираючи крізь майбуття, що "Щастя треба - на всякий випадок. Сили треба - на цілий вік” - немов передбачила й довгі роки вимушеного мовчання, тобто, неоприлюднення своїх вистражданих рядків, і різні житейські випробування, й неминучі розчарування. Але та віра у власні сили ніколи не покидала, вибудовуючи її творчу індивідуальність, допомагаючи летіти й “на пере битому крилі”, аби зрештою дійти неспростовної істини: “Що доля нелегка - в цім користь і своя є. Блаженний сон душі мистецтву не сприяє”. Досить згадати лише драматичну історію виходу, а точніше, невиходу її книжки “Княжа гора”, яка припала на лиховісні 1970-72 застійні роки. Попри те, що у видавничій рецензії Леонід Первомайський писав, що враження від цих віршів він може порівняти “хіба що з тим потрясінням, яке пережив понад сорок років тому, вперше відкривши для себе Павла Тичину...”, збірку все ж було “зарізано” - з допомогою замовних рецензій, шаленого тиску на авторку, хоч вона всі пропоновані правки та текстові вилучення назвала необ’єктивними, надуманими, неарґументованими, не погодившись на жодні компроміси. Аж тільки 1989 року майже всі поезії з цієї невиданої книжки вийшли під обкладинкою “Вибраного”. ...Шістнадцятирічною ввійшла Ліна Костенко в по езію. Народилася вона 19 березня 1930 року на Київщині, в містечку Ржшцеві. З 1936 року - киянка. В столиці здобула середню освіту, вчилася в педагогічному інституті. Літе ратурне обдаровання привело її до Московського літератур ного інституту ім. О. М. Горького, який вона закінчила 1956 року з відзнакою. Ввійшла предтечею цілої когорти ші стдесятників, котрі з першими повівами в суспільстві сві жого вітру перемін намагалися порвати ідеологічні лан цюги, вирватися з-під соцреалісіичної опіки й повернути українській літературі її художньо-естетичний вимір. Але естетичні пошуки поетеси у царині худож нього слова міцно заґрунтовані у національний “чорнозем”, який живить її соками рідної землі. Усі думи й помисли Ліни Костенко - про долю народу, якому випало перейти важкі визвольні історичні гони й залишитися при цьому ду ховно незнищенним. І водночас вона надзвичайно вимог лива до свого народу, бачить його хиби й недуги і - попри все! - бентежно й віддано любить його: Але ж, але ж, але ж!.. Народ не вибирають. І сам ти- тільки брунька у нього на гіллі. Для нього і живуть, за нього і вмирають, Ох, не т ом у , що він - найкращий на землі! Глибоко національна поетеса, Ліна Костенко вільно почувається в різних епохах і в різних країнах, шукаючи постійних паралелей та асоціяцій, що робить її поезію, зокрема й ряд драматичних поем (“Скіфська одіссея”, “Сніг у Флоренції”) закоріненою углиб віків і в світовий контекст, і водночас напрочуд свіжою, неповторною, сучасною. Її поетичний голос має лише їй одній притаманний тембр та інтонації, у яких не знайдеш і натяку на фальш, штучність, солодкавість чи позу. Її Муза, строга й вишукана, повсякчас нагадує нам, що Ліна Костенко - одна з-поміж небагатьох, кого ми звемо аристократами духу, які протягом усього життя зберігають горду поставу й не хиляться під нещадними вітрами історичних зламів та кон’юнктури, у які шати вона, та кон’юнктура, не вбиралася б. “Альтернативою барикад” Ліна Костенко обрала слово й плекала його в лункій тиші самоти, пильно оберігаючи од суєти й трибунної риторики, дбаючи насамперед про його, того слова, глибину та образність, мислительну, психологічну й емоційну наповненість. Зрештою, прагнула того, аби наша література сягнула європейського рівня й здобулася на всесвітнє визнання. Духовне подвижництво Ліни Костенко якраз і полягає у повсякденній копіткій праці, без розрахунку на славу й винагороду. Вона зробила свій власний вибір і сповна усвідомлює свою високу місію на цій землі: “Митцю не треба нагород, Його судьба нагородила”... Державна премія імени Т.Шевченка, якою вона була відзначена 1987 року за історичний роман у віршах “Маруся Чурай” та книжку поезій “Неповторність”, — це “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 5
Page load link
Go to Top