Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ватагою сміливців Данило рушив на Смілу, обложену козаками, тоді ж Юрій Хмельницький йшов до Чигирина з Сірком. Нещасний потрапив до рук ворогів. Відісланий до Москви, Данило розпрощався з життям ЗО листопада, поблизу Калуги, здається, внаслідок жорстоких тортур. Тіло повернули родині. Цар Олексій Михайлович у листі до нового гетьмана від 10 грудня висловив співчуття з приводу смерті гетьманського родича. Тоді ж, коли Данило потра пив у полон, ніжинський полковник Василь Золотарснко взяв штурмом палац, де перебувала його дружина. Однак Золотарснко не знущався над беззахисною жінкою — обме жився лише пограбуванням палацу. Дружину Данила відіс лали під охороною до Суботова. Удові передали тіло чоло віка, яке вона поховала в місцевій церкві, біля батька та брата. Тепер настала черга Чигирина. Юрій із січовиками і лівобережною вольницею козацькою оточив резиденцію свого батька, пропонуючи здатися без жодних умов, і після відмови штурмував палац. Не відомо, хто був коман дувачем оточеної залоги, але головні накази давала сама гетьманша Олена, яка все ще сподівалася на швидку допомогу від чоловіка і переконувала в цьому усіх. Опір був одчайдушним, упродовж тижня приступи не мали успіху, але зрештою енергія ослабла, і гетьманша вирішила здатися. Гарнізон приєднали до війська союзників і відіслали на схід, незважаючи на протести, артилерія дісталась Запорозькому Війську, приватне майно було пограбоване. Юрій байдуже спостерігав, як розкрадали надбані батьком багатства, а колишня гетьманша зі своїм почтом була відіслана до Суботова, де мала чекати на вирішення власної долі. Виговський після всіх невдач вирішив зректися гетьманства. Акт зречення відбувся в Рудках під Білою Церквою. Серед умов була й умова про звільнення гетьманші і всіх осіб, залишених гетьманом у чигирин ському палаці. Юрій обіцяв допровадити в Котельню Олену Виговську з усім почтом і доручив це Самійлу Зародному, Грицьку Миргородському та Джамечку, молодшому обозному. Та раніше за них з'явився під Чигирином Брюховсцький з січовиками ж авангард Сірка. Він намагався захопити палац, але напад не вдався, і через кілька днів довелось облишити цей намір. Виговський хотів скористатися тимчасовим затишшям, щоб вирушити на допомогу жінкам, писав до короля, прохаючи його захисту і заступництва для дружини та Остапа, якщо він сам загине. Але план не здійснився, війська не вистачало, а йти під Чигирин з малими силами було надто небезпечно. Сумна доля, що спіткала Данила Виговського, доводить обгрун тованість побоювань колишнього гетьмана, призначеного тепер уже воєводою київським з наданням відповідно сану сенатора Речі Посполитої. За Виговську, ж відомо, замовив слово коронний обозний Андрій Потоцький і волинський каштелян Бе- невський. Останній дорікав Юрієві за те, що він воює з жінками і веде своє хоробре Військо Запорозьке супроти ні в чому не винного жіноцтва. Полонянкам довелось пробути в Суботові майже рік, лише в жовтні 1660 року Виговській дозволили виїхати звідти з усіма жінками при ній і добром. А в Суботові лишалась Катерина Виговська, донька Богдана, жу брат відпустив на волю ще раніше, але вона не мала де дітися, оскільки дім у Смілі згорів. З волі випадку овдовілий за два роки перед тим Тетеря прибув до Чигирина з Беневським, щоб обійняти посаду писаря. У Суботові він зустрівся з удовою, жа лаштувалась до важкої дороги. Поїздку від кладали з дня на день з різних причин. Тим часом Тетеря з Катериною вподобали одне одного і наприкіці 1660 року повінчалися, за згодою гетьмана, в Суботові без будь-жої пишноти. Юрій призначив їм Суботів за тимчасову рези денцію. Інакша доля випала її молодшій сестрі, дружині пол ковника Івана Нечая, прибічника Виговського. Він загинув під час облоги Бихова 4 грудня 1659 року. Нечай, на думку Беневського, потрапив у полон і помер від тортур. Історик Соловйов додає, що коли тіло чоловіка привезли дружині, вона раптово померла з горя. Інші джерела твердять, що Івана було захоплено в полон разом з його братом Юрієм і що їх обох відіслали до Тобольська, куди вони прибули наприкінці лютого 1660 року і де їх тримали оддалік поль ських, литовських і німецьких людей. Хтозна ж було насправді, але звідтоді не маємо жодних вісток про Олену. Вона і зникла з арени суспільного буття так само непо мітно, ж непримітно й жила. Вочевидь, вона не прагнула грати помітної ролі, ж-от старша сестра Катерина.Так само печально відійшли й інші члени роду Виговських. Звідтоді чигиринська резиденція через безперервний воєнний стан втратила колишню велич і перетворилася на оборонну споруду. Позбувшись гетьманської булави, Іван Виговський став сенатором Речі Посполитої і одержав два староства — Любомль у Холмській землі та Бар у Подільському воєводстві. В першому налічувалось 25 поселень та близько 200 моргів землі, в другому — майже 80 поселень і 35,5 квадратних миль землі. Бар був доволі надійною фортецею, куди вабило різний торговий люд. Все це давало київ ському воєводі чималі прибутки, хоч багато землі пусту вало, а поселенці мешкали в слободах, себто користувались певний час пільгами при сплаті податків. За деякими свідченнями, Виговському належав пожиттєво і Браїлів у Брацлавському воєводстві. Виговські осіли в Руді, відремонтували і опорядкували старий будинок. Тепер, здавалось, могли відпочити від усіх випробувань, але Виговському важко було відійти від українських справ, і його тягнуло в Бар, ближче до арени боротьби. На той час в Україні вже сталися великі переміни: у січні 1663 року Юрій Хмельницький постригся в ченці і його місце невдовзі посів Тетеря. Спроби останнього замирити край не дали успіху, та й чи досяг би його навіть чоловік більш владний і впливовий. Невдачі свої Тетеря пояснював підступами ворогів, серед яких перше місце відводилось Виговському. Родина воєводи заледве розмістилась в Барі, через брак місця довелося зменшити жіночу обслугу; із найближчих осіб залишилась тільки дружина Костянтина Виговського, Раїна, уроджена Мешеринова, жа прагнула повернути собі Лисянку, донька Михайла Стеткевича, києво-печерського ченця, взята тіткою на виховання, і Юрій Стетксвич з дружиною - він виконував обов'язки коменданта Бара. До палацу потяглися господарі старостівських земель і дрібні власники, так чи інакше пов'язані з Виговським. Всі вони просили про підтвердження в правах і видачу актів на володіння, але становище колишнього гетьмана було непев ним та ненадійним. Врешті, він затвердив тільки один такий акт. Закінчення на стор. 20 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
