Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З ватагою сміливців Данило рушив на Смілу, обложену козаками, тоді ж Юрій Хмельницький йшов до Чигирина з Сірком. Нещасний потрапив до рук ворогів. Відісланий до Москви, Данило розпрощався з життям ЗО листопада, поблизу Калуги, здається, внаслідок жорстоких тортур. Тіло повернули родині. Цар Олексій Михайлович у листі до нового гетьмана від 10 грудня висловив співчуття з приводу смерті гетьманського родича. Тоді ж, коли Данило потра пив у полон, ніжинський полковник Василь Золотарснко взяв штурмом палац, де перебувала його дружина. Однак Золотарснко не знущався над беззахисною жінкою — обме жився лише пограбуванням палацу. Дружину Данила відіс лали під охороною до Суботова. Удові передали тіло чоло віка, яке вона поховала в місцевій церкві, біля батька та брата. Тепер настала черга Чигирина. Юрій із січовиками і лівобережною вольницею козацькою оточив резиденцію свого батька, пропонуючи здатися без жодних умов, і після відмови штурмував палац. Не відомо, хто був коман дувачем оточеної залоги, але головні накази давала сама гетьманша Олена, яка все ще сподівалася на швидку допомогу від чоловіка і переконувала в цьому усіх. Опір був одчайдушним, упродовж тижня приступи не мали успіху, але зрештою енергія ослабла, і гетьманша вирішила здатися. Гарнізон приєднали до війська союзників і відіслали на схід, незважаючи на протести, артилерія дісталась Запорозькому Війську, приватне майно було пограбоване. Юрій байдуже спостерігав, як розкрадали надбані батьком багатства, а колишня гетьманша зі своїм почтом була відіслана до Суботова, де мала чекати на вирішення власної долі. Виговський після всіх невдач вирішив зректися гетьманства. Акт зречення відбувся в Рудках під Білою Церквою. Серед умов була й умова про звільнення гетьманші і всіх осіб, залишених гетьманом у чигирин ському палаці. Юрій обіцяв допровадити в Котельню Олену Виговську з усім почтом і доручив це Самійлу Зародному, Грицьку Миргородському та Джамечку, молодшому обозному. Та раніше за них з'явився під Чигирином Брюховсцький з січовиками ж авангард Сірка. Він намагався захопити палац, але напад не вдався, і через кілька днів довелось облишити цей намір. Виговський хотів скористатися тимчасовим затишшям, щоб вирушити на допомогу жінкам, писав до короля, прохаючи його захисту і заступництва для дружини та Остапа, якщо він сам загине. Але план не здійснився, війська не вистачало, а йти під Чигирин з малими силами було надто небезпечно. Сумна доля, що спіткала Данила Виговського, доводить обгрун тованість побоювань колишнього гетьмана, призначеного тепер уже воєводою київським з наданням відповідно сану сенатора Речі Посполитої. За Виговську, ж відомо, замовив слово коронний обозний Андрій Потоцький і волинський каштелян Бе- невський. Останній дорікав Юрієві за те, що він воює з жінками і веде своє хоробре Військо Запорозьке супроти ні в чому не винного жіноцтва. Полонянкам довелось пробути в Суботові майже рік, лише в жовтні 1660 року Виговській дозволили виїхати звідти з усіма жінками при ній і добром. А в Суботові лишалась Катерина Виговська, донька Богдана, жу брат відпустив на волю ще раніше, але вона не мала де дітися, оскільки дім у Смілі згорів. З волі випадку овдовілий за два роки перед тим Тетеря прибув до Чигирина з Беневським, щоб обійняти посаду писаря. У Суботові він зустрівся з удовою, жа лаштувалась до важкої дороги. Поїздку від кладали з дня на день з різних причин. Тим часом Тетеря з Катериною вподобали одне одного і наприкіці 1660 року повінчалися, за згодою гетьмана, в Суботові без будь-жої пишноти. Юрій призначив їм Суботів за тимчасову рези денцію. Інакша доля випала її молодшій сестрі, дружині пол ковника Івана Нечая, прибічника Виговського. Він загинув під час облоги Бихова 4 грудня 1659 року. Нечай, на думку Беневського, потрапив у полон і помер від тортур. Історик Соловйов додає, що коли тіло чоловіка привезли дружині, вона раптово померла з горя. Інші джерела твердять, що Івана було захоплено в полон разом з його братом Юрієм і що їх обох відіслали до Тобольська, куди вони прибули наприкінці лютого 1660 року і де їх тримали оддалік поль ських, литовських і німецьких людей. Хтозна ж було насправді, але звідтоді не маємо жодних вісток про Олену. Вона і зникла з арени суспільного буття так само непо мітно, ж непримітно й жила. Вочевидь, вона не прагнула грати помітної ролі, ж-от старша сестра Катерина.Так само печально відійшли й інші члени роду Виговських. Звідтоді чигиринська резиденція через безперервний воєнний стан втратила колишню велич і перетворилася на оборонну споруду. Позбувшись гетьманської булави, Іван Виговський став сенатором Речі Посполитої і одержав два староства — Любомль у Холмській землі та Бар у Подільському воєводстві. В першому налічувалось 25 поселень та близько 200 моргів землі, в другому — майже 80 поселень і 35,5 квадратних миль землі. Бар був доволі надійною фортецею, куди вабило різний торговий люд. Все це давало київ ському воєводі чималі прибутки, хоч багато землі пусту вало, а поселенці мешкали в слободах, себто користувались певний час пільгами при сплаті податків. За деякими свідченнями, Виговському належав пожиттєво і Браїлів у Брацлавському воєводстві. Виговські осіли в Руді, відремонтували і опорядкували старий будинок. Тепер, здавалось, могли відпочити від усіх випробувань, але Виговському важко було відійти від українських справ, і його тягнуло в Бар, ближче до арени боротьби. На той час в Україні вже сталися великі переміни: у січні 1663 року Юрій Хмельницький постригся в ченці і його місце невдовзі посів Тетеря. Спроби останнього замирити край не дали успіху, та й чи досяг би його навіть чоловік більш владний і впливовий. Невдачі свої Тетеря пояснював підступами ворогів, серед яких перше місце відводилось Виговському. Родина воєводи заледве розмістилась в Барі, через брак місця довелося зменшити жіночу обслугу; із найближчих осіб залишилась тільки дружина Костянтина Виговського, Раїна, уроджена Мешеринова, жа прагнула повернути собі Лисянку, донька Михайла Стеткевича, києво-печерського ченця, взята тіткою на виховання, і Юрій Стетксвич з дружиною - він виконував обов'язки коменданта Бара. До палацу потяглися господарі старостівських земель і дрібні власники, так чи інакше пов'язані з Виговським. Всі вони просили про підтвердження в правах і видачу актів на володіння, але становище колишнього гетьмана було непев ним та ненадійним. Врешті, він затвердив тільки один такий акт. Закінчення на стор. 20 4 “НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
