Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЛЕНА АПАНОВИЧ У час, коли березневе число зі статтею Людмили Тарнашинської “Зоряний час Олени Апанович” було в друкарні - наспіла сумна вістка. 21 лютого 2000 року перестало битися серце Олени Апанович - видатного історика, письменниці, наставниці молодих. Її по праву можна назвати відкривачем державницької історії України. За подвижницьку працю, що вилилася в цілу низку історичних творів, зокрема у її книжку “Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі” 1994 року Олену Апанович було відзначено Державною премією України імени Тараса Шевченка. 55 літ під “під знаком Кліо” - такою “круг лою цифрою” вимірюється наукова діяльність Олени Апанович. Це - 366 наукових опублікованих праць. А ще ж ідуть до читача нові її твори - ті, що вона поспішала довершити, водночас запалюючись нови ми задумами - і це допомагало залишатися їй молодою духом своїм. Козацькою матір'ю, похресницею Січі - так з любов'ю величали Олену Апанович. Її знали, Її шанували, Її цінували... Здається зовсім недавно - не минуло й півроку! - святкувала вона своє 80-річчя, тішилася виходу біобібліографічного покажчика, що підсумо вував її багатющий науковий доробок, раділа числен ним привітанням, була повною як на її поважний вік сил, енергії і творчих задумів. А сьогодні пішла від нас у Вічність залишившись у пам'яті людиною незламного духу, великого таланту й душевної краси. Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям і шанувальникам світлої пам'яті Олени Апанович. Нехай земля Українська буде легкою для неї! ГРИГОРІЙ КОЧУРІ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОРІЧЧЯ (Продовження з березневого числа) Коли на початку німецько-радянської війни розпочався наступ гітлерівських полчищ, інститут було евакуйовано з Вінниці, а всі співробітники розпоро шилися — хто куди. Родину Кочурів відрядили до Полтавського педінституту — була така ілюзія, що наступ німецьких військ зупинять на Дніпрі. Але через декілька тижнів вони опинилися на окупованій території — і одразу зазнали непоправного горя: померла дочка Оксана. Коли ж німців було вигнано з Полтави, подружжя Кочурів було заарештовано, звинувачено в “укрбуржнаці” (звична формула для тих часів) і засуджено на десять років таборів з п’ятьома роками поразки в виборчих правах. Ув’язнення відбували в Заполяр’ї, Григорій в Інті, Ірина — в Абезі. Але й там, у страхітливих умовах ҐУЛАҐу, Г. Кочур працював над перекладами, вивчав за допомогою товаришів по нещастю грузинську та литовську мови, виховував молодих перекладачів (зокрема, це стосуєтьс Д. X. Паламарчука). Із-за колючого дроту простував він за Й. В. Ґете на береги Рейну, за П. Верленом у французькі імпресіоністичні пейзажі, за лордом Байроном — до Альбіону. Багатьом геніям, численним непроминаль- ним талантам світового письменства Г. Кочур подару вав українське життя, збагачуючи тим самим культуру нашої нації. Сам Григорій не полюбляв розмов про жахливі тюремні та табірні будні. Вони якось принижу вали його гідність. Зате часто згадував гумористичні епізоди, мовні “перлини” табірної адміністрації, кілько ма штрихами змальовуючи типи, образи, ситуації. А ось уривок із спогадів політв’язня Є. Дацюка, що відбував ув’язнення разом з Григорієм Кочуром: “Худорлявий, щупленький, зодягнутий, як і всі, в зеківську робу, що звисала мішкувато з його худеньких плечей, гнаний з усіма щодень до виснажливої роботи в будівельне управління “Шахтобуду”... Пізніми вечорами в полярну ніч (чи “білу ніч” куцого північного літа) він просиджував годинами над книжками, завжди в щось заглиблений, до забуття зачитаний, а то все щось нотував на клаптиках паперу, закладках у томиках. Наопашки закинений бушлат з досить великим номером (так “іменовано” кожного в’язня в МІНЛазі), майже роздягнений (бо парко) — в натільній білізні, взутий у сто разів підшиті валянки... І лише переривав роботу, коли його сусіди з бараку попереджали: “Надзиратель!” — щоб умить усе загорнути під дране покривало від ока начальства, бо в умовах ҐУЛАҐу “ничего не разрешалось делать непозволительного”,* а тим паче — займатися літе ратурною творчістю. Продовження на 36-ій стор. Нічого не дозволялося робити непозволеного. 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, КВІТЕНЬ 2000 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
