Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
й модифікувалися елементи одягу, різні техніки виши вання (хрестик, низинка, стебнівка, вирізування-цирка, мережка), вишивка білим по білому тощо. Характерні для Подніпрянської України керсетки поширилися на Городенківщині (с. Серафинці), "прищепилась” і опанча — довга свита, оздоблена червоним шнуром. Жіночий головний убір перемітка (та ж намітка на Київщині, обрус у лемків, рушник на Буковині) дійшов до нас ще з часів Київської Руси. Барви брали у природи: у трав і кори. Природа мала вплив на кольорову гаму тканин. У покутських вишивках, на відміну від гірських космацьких (жовтогарячих) тонів та бузкових барв з Самагори, переважають стримані кольори — чорний і темночервоний. Вдень Богдана їздила по селах — увечорі прово дила проби. Залишився у пам’яті той перший танець, ота сера- финецька ’’кокетка”, яку вона збирала крок за кроком, компонуючи вишукану композицію. Там, у Серафинцях Городенківського району, роз шукала цікаву родину Блонських, дев’ятдесятлітній старійшина роду наспівав їй мелодії до семи танців. Головним консультантом була його сестра —молодша на п’ять років. Танцювали її дочка —сімдесяти років та сороклітня онука. ’’Головний консультант” стежила за кожним рухом танцюристок, час від часу вигукуючи: ”Ні-ні, не з тієї ноги йдеш, ну як ти ступаєш!” І, не витримавши, сама пішла по колу. Кудись, мов шкарлупа, осипалась її старість, вона гордовито йшла, легенько струшуючи стегнами, та крок її був цнотливий і вишу каний. На жаль, цей рух Богдана не наважилася ввести до своєї ’’Кокетки”. Побоялася, аби молодь, вихована на ритмах сучасних танців, бува, не звульгаризувала його. І з цим баґажем поїхала до Львова, до Ярослава Чуперчука, нашого видатного хореографа, балетмайстра вокально-хореографічного ансамблю ’’Галичина”, зна ного далеко за межами України. Завдяки невтомним пошукам Чуперчука ожили забуті давні танці Гуцульщи- ни, Бойківщини, Буковини, Покуття. Богданою оволодів страх. Вона ніколи ще не ставила фолкльорних танців, тому й запропонувала Чуперчукові, на основі зібраних нею матеріялів, поставити ’’Кокетку”. Він уважно переглянув її записи, послухав музику, а потім у подивуванні глянув на неї: ’’Дитино, та що тобі ще треба, у тебе ж усе вже є. Готовий танець. Невже моє ім’я тут потрібне? Я вірю, що ти обійдешся і без нього. Усе готове, тільки залишилося вкласти душу, м’язи і життя”. Так в особі Ярослава Чуперчука Богдана відкрила для себе не лише видатного балетмайстра, але й людину, яка володіє рідкісним почуттям високої професійної ґречности й гідности. То була її перша робота. Вона вдалася. Потім відродилися ’’Сербин”, і ’’Гордиянка”, і ’’Трапагун”, і ’’Придністровський святковий”, багато-багато інших танців, та цього свого первістка вона любить особливо ніжно. 1984 року в Києві, в Музеї просто неба, шану вальники народного мистецтва довго не хотіли залишати Богдана Демків. майдан, де молоде Покуття танцювало свої старовинні танці. Згодом її ’’Кокетку” запросять знятися у фільмі ’’Карпатські джерела”, підготовленому на замовлення ЮНЕСКО. Тридцять сіл Коломийського, Косівського, Снятин- ського, Городенківського районів не один раз від хати до хати обійшла Богдана Демків. Всі вони обведені на карті червоним олівцем — це означає, що недаремно вона била сюди ноги у спеку, і сльоту, і завію. Восени, звичайно, складніше. Люди осенують і хати замкнені. Та вона пристосувалася й до цього — прошкує города ми. А за нею летить луна: ”Ганно-о-о! Маріє-є-є! Чи в тебе нема якої вишивки! А отут жінка прийшла, просить мене танцювати. Хі-хі!” Сміх-сміхом, та вони, полишивши на деякий час роботу, намагаються їй допомогти. Яких чудових жінок знайшла вона в Торговиці, як же вони їй ладкали. А той вісімдесятилітній гуцул з Космача, який так любив танцювати, що, здається, танцюючи й народився, бо навіть, коли малим хлопцем пас маржину, то пускав гайдука (присядки) довкола корови. Він щоразу інакше танцював їй ’’Півторака”, бо ”Як же можна повторити кроки — музика ж не повторяється, музикант щоразу придумує все нові й нові ’коліна’”. Вона відкрила тоді для себе, що ці люди наділені невгамовною творчою фантазією, постійно імпрові зують. Головний критерій цінности — неповторність. Не може існувати двох однакових вишивок, ані двох подібних запасок — до такої ткалі жінки більше не звернуться. Спостережливе око Богдани Демків ловить най меншу деталь у звичаях, одязі, мові. Перед нею від криваються заповітні скрині, відкривається душа пісні й танцю. Люди вірять і чекають на неї, бо вже розуміють, що цей вогонь краси не має права погаснути, його треба передати наступним поколінням. Як добре сказа но: ’’Якщо ти вистрелиш у минуле з пістолета, майбутнє вистрелить у тебе з гармати”. 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1998 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
