Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ця картина здобула їй визнання і вважається ко роною її творчости. В той час Морозова була в числі тих відважних, які намагалися врятувати Михайлівський Золотовер хий монастир у Києві, остаточно знищений у 1934 році. Одначе деякі мозаїки були зняті зі стін на нову основу, в тому числі і мозаїка диякона Степана, яку Україна представляє на монументальній виставці ’’Слава Візантії”, що експонується тепер у Метро- політальному Музеї у Нью-Йорку. В тій акції, як мистецький дорадник, брала участь і Людмила Мо розова. Мабуть з того часу датується її особлива любов і пошана до цього монастиря. Зі своїх скром них прибутків від продажу картин вона заснувала Фонд Михайлівського Собору і бажала, щоби після її смерти цей фонд продовжував існувати. Малярську творчість Л. Морозової можна поді лити на кілька основних періодів, залежно від місця її мешкання: український, німецький та американ ський, а до цих трьох треба окремо додати її грецький період. Морозова любила Грецію. їздила туди під час літньої пори упродовж багатьох років і змалювала велику кількість грецьких краєвидів, церков, монастирів. Підсоння Греції вплинуло на вироблення Морозовою окремого власного стилю малювання. Ці картини — повні сонця — відходять від притаманного їй імпресіоністичного стилю, вони насичені реалізмом і виявляють майже акварельну прозорість. В Америці Морозова брала активну участь в мис тецькому житті, експонувала свої роботи кожного року на виставках Об’єднання Мистців Українців Америки (ОМУА), членкою якого була. Крім того мала ряд своїх особистих виставок. Була також член кою американського професійного мистецького то вариства та викладала техніку малювання олією в Квінсборо Арт Сосаєті. А ще мала досить велике число молодих адептів мистецтва, які вчилися у неї. Вся творчість Морозової, а в тому і велика карти на ’’Полтава”, перевезені в Україну і якщо не по рушать своєї обіцянки люди, яким довіряла Моро зова, вона стане відомою на своїй рідній землі. У сірий сніговий ранок 14 лютого ц. р. українська громада Гантеру прощала свою визначну посестру. Незважаючи на холод у відкриту церкву на поми нальне Богослужіння зійшлося багато людей, щоби опісля відправити її в далеку дорогу до Києва. Остан ні прощання відбулися в Українській Академії Мис тецтв при участі професорів, студентів та творчої інтелігенції. Українська земля прийняла прах Люд мили Морозової. Вона спочила в Києві, на кладовищі Берківці. СПОГАДИ З ПОТОЙБІЧЧЯ м икола рябчук Надія Суровцова. Спогади. Київ: Видавництво ім. Олени Теліги, 1996. 432 с. Київське видавництво імені Олени Теліги спільно з редакцією щорічника ’’Наука і культура” опублі кувало чималий, 400-сторінковий том спогадів Надії Суровцової, який на тлі нашого нинішнього книго видавничого занепаду може вважатися правдивим поліграфічним "люксусом” — тверда обкладинка, бі лий папір, якісні фотографії, іменний покажчик, фа хова післямова Ярослава Дашкевича... Років десять тому така книга могла б стати мемуарним бестсе лером, випередивши на рік-два найсенсаційніші пуб лікації ’’таборової” прози; років двадцять тому вона могла б стати бестселером самвидавним (чи ”там- видавним”), накликавши чималі (може, навіть ’’табо рові”) неприємності на свого потенційного читача. Запізніла поява, однак, має свої переваги: після ’’Архіпелагу ҐУЛаґ”, після оповідань Шаламова й Антоненка-Давидовича, після десятків інших публі кацій на ’’заборонені” теми, починаєш сприймати по дібні тексти не лише як політичну сенсацію, як сві доцтво доби чи унікальний особистісний документ, а й як певний мистецький, літературний витвір, як послання не тільки етичне, а й естетичне. І тоді помічаєш, що "Спогади” Надії Суровцової — це, крім усього, ще й блискуча, рафінована проза, з диво вижною пластикою, яскравою образністю, витонче ним психологізмом. У 1989 році, коли невеликий уривок цих спогадів побачив світ у московському збірнику "Доднесь тяготеет”, про подібні речі якось не думалось; та й у 1990-1991 роках, коли спогади Суровцової почали друкуватися в київському що річнику ’’Наука і культура”, цікавішою виглядала їхня друга, "концтабірна” частина. А тим часом — перед нами ’’роман”, який треба читати від першої сторінки до останньої; роман про трагічну долю української інтелігенції, яка в муках народжувалася протягом цілого XIX століття, і в му ках гинула протягом століття ХХ-го. У певному сенсі Надія Суровцова є уособленням цієї інтелігенції — і за своєю генеалогією, де намішалося польської, ли товської, російської, а найбільше, звісно, української крові, і навіть за прізвищем, яке ще у прадіда було Сирівець, але вже у діда стало Суровцов (’’щоби мати справжній панський вигляд”, як іронічно комен тує оповідачка) — респектабельне ”-ов” додалося тут, між іншим, не просто до ’’Сирівця”, а до його польонізованої версії Surowiec. Російська мова була панівною в родині київсько го (від 1903 року — уманського) адвоката Віталія Суровцов* та його дружини-вчительки, котра, власне, Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top