Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
біля землянки — кам’яний невеличкий стіл з двома стільцями. Тут, передають, Шевченко писав свої по вісті. Поруч знаходиться бюст поета, встановлений Усковим у 1881 році. Землянка і все коло неї — під спеціяльним накриттям. Трохи далі від землянки — верба, названа старожилами "вербою Тараса”, ста ренька, дупляста, вирощена поетом на Гарнізонному городі з палки, яку він підняв на одній з вулиць Гур’єва восени 1850 року. Верба — прикраса українських краєвидів, поз начка води на землі. Вербова палка прийнялася, вко ренилася весною і подала ідею про сад у пустелі, дорогу для Шевченка і прийнятну для Ускова, на щадка запорізьких козаків, родом з України. І вони почали втілювати її в життя. За наказом Ускова привезли восени 1853 року дерева з Астрахані, Гур’є ва, Ханга-Баби. В саду було споруджено літній бу динок для сім’ї коменданта з двома альтанками, зве дено юрту, в якій працював Шевченко, збудовано землянку. Про важливість вирощеного саду для Шев ченка свідчать його збережені малярські твори, а також листи до Ускова. Види Новопетровського саду Шевченко залишив у акварелях, рисунках олівцем, ескізах: "Місце майбутнього саду біля Новопетров ського укріплення” (літо 1853 p.), "Сад біля Ново петровського укріплення” (осінь 1853, літо 1854), ’’Біля Новопетровського укріплення” (між 1854-1857), ’’Службова споруда поблизу батареї N 2” (між 1855- 1857). А в листі до Ускова 4 липня 1858 року поет писав: ’’Посилаю Вам свій кепський портрет, зроб лений із натури в Петербурзі. Як Ваш сад? Цим літом багато, мабуть, винограду та абрикос маєте”. Сад — найпотаємніший образ Шевченкової пое тики, символ України, її краси, навколо нього моде люється своєрідна картина світу, притаманна україн ській культурі. У вірші "Садок вишневий коло хати...”, написаному за ґратами петербурзького каземату, образ саду з’явиться світлим видінням-міражем, сповненим тугою за Батьківщиною. У місцях заслання з’являтиметься все частіше. У вступі до поеми ’’Княж на” (Орська кріпость, 1847 рік) Шевченко згадає українське село в серпанку ідилії з цвітучим садом: Село — і серце відпочине. Село на нашій Україні, Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади... У поезії "Сонце заходить, гори чорніють” (друга половина 1847, Орська кріпость) український пейзаж з садом постає на тлі чорних від згущених сутінок гір і величної на синьому небі зорі. Сад для Шевченка — святе місце, райський ку точок, модель Господнього Едему. Таким він висту пає у поезії "Сонце заходить, гори чорніють...”, у "Москалевій криниці”, виразно — у "Катерині”: Пішла в садок у вишневий, Богу помолилась Всі картини саду в поезії Шевченка моделюють втрачений рай, надію на можливе щастя, тому завжди огорнені серпанком туги, оповиті ідилією. З садом пов’язана світло-потайна мрія Шевченка про родинне життя у вірші "Подражаніє Едуарду Сові”: Посаджу коло хатини На спомин друж ині І яблуньку, і грушеньку, На вспомин єдиній... Вона звучить у поезії ”Л” присвяченій Ликері Полусмаковій: Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок посаджу... 22 серпня 1860 року в листі до В. Шевченка поет писав: ’’Восени, як одробишся з полем і окопаєш наше будуще кишло*, вибери на тому кишлі найкраще місце і посади яблуню і грушу, на пам’ять 1860 року 28 июля”. 28 червня 1860 року Шевченко освідчився в коханні Ликері Полусмаковій. Виплекана роками мрія про родинне щастя у власній хатині з садом підтримувала, веселила, обнадіювала. Проте вона повернулася крахом, остаточно підірвавши і без того важко хворий організм поета. У вірші ’’Минули літа молодії...” вона бринить болісними нотами безна дійного оновлення ілюзорного саду: Не ж д и весни — святої долі! Вона не зійде вж е ніколи Садочок твій позеленить, Твою надію оновить! Самотність замикалася навколо хворого, з’єдну ючи останній виток його земного життя. Шевченко не втілив у життя того лляну, який послав своєму своякові разом з грішми, не побу дував хати, не посадив саду. Цей сад він виплекав у Новопетровському укріпленні. Верба, посаджена рукою поета на Гарнізонному городі Новопетров ського укріплення, криниця, з якої він брав воду, збережений будинок Ускова з землянкою і парком, — частини великого меморіяльного комплексу Т. Шев ченка на Мангишлаці, добра пам’ять про найважчі роки життя поета, частка духовного життя народу, на землі якого він вимушено жив і творив. У жовтні минулого року доля посміхнулася мені ще раз: я з дочками побувала на батьківщині поета. На грані осіннього згасання і наперекір прогнозам природа подарувала нам погідний день у жовтобаг- ряних барвах. Ми виїхали до Кирилівки від Сміли. Холодний та непривітний ранок по дорозі розвіявся, став сонячним.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
