Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
біля землянки — кам’яний невеличкий стіл з двома стільцями. Тут, передають, Шевченко писав свої по вісті. Поруч знаходиться бюст поета, встановлений Усковим у 1881 році. Землянка і все коло неї — під спеціяльним накриттям. Трохи далі від землянки — верба, названа старожилами "вербою Тараса”, ста ренька, дупляста, вирощена поетом на Гарнізонному городі з палки, яку він підняв на одній з вулиць Гур’єва восени 1850 року. Верба — прикраса українських краєвидів, поз начка води на землі. Вербова палка прийнялася, вко ренилася весною і подала ідею про сад у пустелі, дорогу для Шевченка і прийнятну для Ускова, на щадка запорізьких козаків, родом з України. І вони почали втілювати її в життя. За наказом Ускова привезли восени 1853 року дерева з Астрахані, Гур’є ва, Ханга-Баби. В саду було споруджено літній бу динок для сім’ї коменданта з двома альтанками, зве дено юрту, в якій працював Шевченко, збудовано землянку. Про важливість вирощеного саду для Шев ченка свідчать його збережені малярські твори, а також листи до Ускова. Види Новопетровського саду Шевченко залишив у акварелях, рисунках олівцем, ескізах: "Місце майбутнього саду біля Новопетров ського укріплення” (літо 1853 p.), "Сад біля Ново петровського укріплення” (осінь 1853, літо 1854), ’’Біля Новопетровського укріплення” (між 1854-1857), ’’Службова споруда поблизу батареї N 2” (між 1855- 1857). А в листі до Ускова 4 липня 1858 року поет писав: ’’Посилаю Вам свій кепський портрет, зроб лений із натури в Петербурзі. Як Ваш сад? Цим літом багато, мабуть, винограду та абрикос маєте”. Сад — найпотаємніший образ Шевченкової пое тики, символ України, її краси, навколо нього моде люється своєрідна картина світу, притаманна україн ській культурі. У вірші "Садок вишневий коло хати...”, написаному за ґратами петербурзького каземату, образ саду з’явиться світлим видінням-міражем, сповненим тугою за Батьківщиною. У місцях заслання з’являтиметься все частіше. У вступі до поеми ’’Княж на” (Орська кріпость, 1847 рік) Шевченко згадає українське село в серпанку ідилії з цвітучим садом: Село — і серце відпочине. Село на нашій Україні, Неначе писанка село, Зеленим гаєм поросло. Цвітуть сади... У поезії "Сонце заходить, гори чорніють” (друга половина 1847, Орська кріпость) український пейзаж з садом постає на тлі чорних від згущених сутінок гір і величної на синьому небі зорі. Сад для Шевченка — святе місце, райський ку точок, модель Господнього Едему. Таким він висту пає у поезії "Сонце заходить, гори чорніють...”, у "Москалевій криниці”, виразно — у "Катерині”: Пішла в садок у вишневий, Богу помолилась Всі картини саду в поезії Шевченка моделюють втрачений рай, надію на можливе щастя, тому завжди огорнені серпанком туги, оповиті ідилією. З садом пов’язана світло-потайна мрія Шевченка про родинне життя у вірші "Подражаніє Едуарду Сові”: Посаджу коло хатини На спомин друж ині І яблуньку, і грушеньку, На вспомин єдиній... Вона звучить у поезії ”Л” присвяченій Ликері Полусмаковій: Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок посаджу... 22 серпня 1860 року в листі до В. Шевченка поет писав: ’’Восени, як одробишся з полем і окопаєш наше будуще кишло*, вибери на тому кишлі найкраще місце і посади яблуню і грушу, на пам’ять 1860 року 28 июля”. 28 червня 1860 року Шевченко освідчився в коханні Ликері Полусмаковій. Виплекана роками мрія про родинне щастя у власній хатині з садом підтримувала, веселила, обнадіювала. Проте вона повернулася крахом, остаточно підірвавши і без того важко хворий організм поета. У вірші ’’Минули літа молодії...” вона бринить болісними нотами безна дійного оновлення ілюзорного саду: Не ж д и весни — святої долі! Вона не зійде вж е ніколи Садочок твій позеленить, Твою надію оновить! Самотність замикалася навколо хворого, з’єдну ючи останній виток його земного життя. Шевченко не втілив у життя того лляну, який послав своєму своякові разом з грішми, не побу дував хати, не посадив саду. Цей сад він виплекав у Новопетровському укріпленні. Верба, посаджена рукою поета на Гарнізонному городі Новопетров ського укріплення, криниця, з якої він брав воду, збережений будинок Ускова з землянкою і парком, — частини великого меморіяльного комплексу Т. Шев ченка на Мангишлаці, добра пам’ять про найважчі роки життя поета, частка духовного життя народу, на землі якого він вимушено жив і творив. У жовтні минулого року доля посміхнулася мені ще раз: я з дочками побувала на батьківщині поета. На грані осіннього згасання і наперекір прогнозам природа подарувала нам погідний день у жовтобаг- ряних барвах. Ми виїхали до Кирилівки від Сміли. Холодний та непривітний ранок по дорозі розвіявся, став сонячним.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
