Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАТАЛІЯ ЛІВИЦЬКА-ХОЛОДНА ШЛЯХ ВЕЛЕТНЯ (УРИВОК) — Кинь, Тарасе, ці дурниці. Ти маляр, ти мусиш думати лише про своє малювання, — говорив йому не раз Сошенко, який був проти всього, що відривало Тараса від малювання. Але Тарас не міг кинути. Все частіше й частіше брався він за перо, йому хотілося розповісти і про бідну зраджену дівчину Катерину, і про все те, що розповідав йому дід. Йому хотілося писати про свою далеку рідну Україну. Ніби воля, яку він мав нарешті, дарувала йому і велике надхнення та силу слова. Те, що лише прокидалося в ньому в ті ночі в Літньому саду, тепер прорвалося, як весняний рвучкий потік. Але Тарас Шевченко мав іще одного приятеля, українця. В бідну його кімнату ’’під небеса”, як жартував Тарас, умебльовану лише ліжком, поламаним стільцем та моль бертом, часто заходив поет і прозаїк Гребінка. Одного разу він побачив на підлозі клаптик списаного паперу. — Що це таке? — спитав він Тараса. Тарас відповів, зніяковівши: — Та це, як нападе на мене журба, то я починаю папір псувати. Гребінка прочитав вірші. Вони йому сподобались, і він спитав, чи нема їх більше. Тоді Тарас, не надумуючись довше, витяг свою скриньку, в яку ховав усі ті клаптики паперу, та й випорожнив її перед Гребінкою. Той аж скрикнув. Він здогадувався, що Тарас пише вірші, але не уявляв собі, що їх так багато. — Що ж ви мені їх не показували раніше? Дайте мені їх додому почитати. Шевченко мовчки згодився. Прочитавши вірші, Гребінка був захоплений, приголомшений. Він бачив перед собою народження справжнього великого поета, він передчував у ньому генія своєї поневоленої, всіма забутої батьківщини. Шевченко писав про звичайні, буденні речі: про верби й калину, про спів соловейка в гаю, про тугу дівчини, що виглядає козака з далекої чужої сторононьки... В його віршах оживали спогади про минуле: козацькі війни, походи на татар і турків, боротьба за волю України з усіма її ворогами. Вставала з мертвих сама Україна, нещасна й поневолена, але не підкорена. Вірші були написані гарною, свіжою мовою, вражали багатством та оригінальністю образів і різноманітністю ритму. Шевченко не питав Гребінки, що він думає про вірші. Гребінка сам заговорив. — Знаєте, Тарасе Григоровичу, ваші вірші надзвичайно гарні. Треба їх надрукувати. Але Тарас замість того, щоб зрадіти, перелякався: — Ой, ні! Не хочу, Їй-Богу не хочу! — відпекувався він, — За них ще й поб’ють, за оті вірші. Він справді боявся за свої бунтарські вірші, але одночасно й дуже хотів їх надрукувати. Та одного Гребінки боявся слухатись, а більше ні з ким було порадитись. Сошенко й чути не хотів про його вірші, а Штернберґа не було саме в Петербурзі. Тим часом Гребінка вже й видавця знайшов, і все більше та більше наполягав на тому, щоб видати хоч невеличку книжечку. Шевченко нарешті згодився і таки видав у 1840 році свою першу збірку поезій під назвою ’’Кобзар”. А його друг Штернберґ намалював до неї малюнок — старого сліпого кобзаря, що сидить на призьбі з кобзою, і маленького хлопчика у брилі з задумливим, уважним поглядом. Так у Петербурзі, в далекій чужині, з’явилась у світ книжка, що її доля не подібна до долі жодної іншої книжки. Розійшлась вона по всій Україні і стала для кожного українця другим Євангелієм, книжкою, в якій він шукав потіхи, розради, надхнення й сил до боротьби.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
