Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СОФІЯ МАЙДАНСЬКА НЕПЕРЕМОЖНА УКРАЇНСЬКА БРУНҐІЛЬДА Соломія Крушельницька Solomia Krushelnytska Йшов 1949 рік. Того вечора заля Львівскої консер ваторії ім. Лисенка не вміщала усіх бажаючих потра пити на концерт, люди тиснулися до дверей в надії зловити хоча б скалку голосу, що став леґендою двадцятого століття, голосу ’’величавої, відважної Брунґільди, войовниці й Богині з душею, пройнятою найсердечнішою любов’ю”. І ось вона виходить на сцену — висока, струнка, оповита туманом сріблястих кіс і одеж. Заля, охоплена молитовним екстазом, не в стані притамувати оплесків, і вона владним порухом руки вгамовує цей шквал емоцій. Коли настає тиша, десь із глибини її душі чайкою виривається пісня: ’’Родимий краю, село родиме, вас я вітаю, місця любимі...”, пісня відчайно б’ється в стелю, стіни, в груди кожного з присутніх, намагаючись вирватися на волю і не може, бо її народ за ґратами, її народ в неволі. Як би могла, кинула б ключі від залізних сибірських затворів, як та Маруся Богуславка їх ки дала козакам у турецькій неволі, та недремне око поплічників ’’Залізного” Фелікса стежить за кожним її рухом, за тими, що в залі і за дверима залі, за кожним їхнім подихом і поглядом. їй раптом пере дається вселенський тягар самотности зацькованих людей, тягар, що душить, що тягне на дно безнадії. Мусять зняти цей важкий камінь з душі свого народу: Мала хатино, ст ріхо низенька, Люба родино, нене рідненька, Вас повітати душа бажає, Потіхи більше в світ і немає. Коли вона скінчила пісню, запанувала тиша, потім із залі почулося загальне схлипування і плач. Пись менниця Ірина Вільде, що була присутня на цьому концерті писала: ”ні до, ”...ні після цього мені не доводилося бачити такої реакції на спів артиста...” То був останній концерт Соломії Крушельницької, Великої Соломеї — гордости найбільших оперних сцен світу. Чи пригадався їй в той день інший концерт, що відбувся весною 1910 року в Буенос-Айресі, коли вона була в зеніті слави? Її, світову зірку співу, запро сили взяти участь в урочистостях концерту, присвя ченого 100-річчю незалежности Аргентини. ’’Співачка, — пише захоплений кореспондент, — вийшла на сцену в білому вбранні з аргентинським прапором в руках, який красивими складками спадав по її плечах, і в супроводі оркестру та хору урочисто і впевнено виконала державний гімн Аргентини”. Алегоричний образ незалежної, гордої республіки, волю якої вибо роли її сини й дочки, а тепер в одностайному пориві підвелися, щоб знову присягнути на вірність Батьків щині, образ прекрасної Матері-Арґентини створила українська дівчина, дівчина з далекого Поділля. Так, вона була звитяжницею, подібною до мітич- них богатирів-героїв, що наодинці виходили супроти незліченного ворожого війська. Перший дзвінкий зак лик Брунґільди: ”Гой-го—то-го! Гой-йо-га!” найзапек- лішого, найвимогливішого противника перетворював у ЇЇ палкого союзника.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
