Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
До першуй станциї Везли нас возами, А там далі, кажут ь, Будуть поїздами. А як ми їхали, Горя ми не знали, Бо нам по дорозі Репету давали. А як ми їхали, Поляки казали, Що ми на заході Ліпше будем мали. А як приїхали: ’’Бож е, ти мій, Боже, Поля не орани, Ж ито не сіяне. Українська родина Підляшшя, с. Спорів. 1937 р. Архів D EM у Варшаві. Ukrainian Family. Pidlissya, village of Sporiv, 1937. D EM Archives in Warsaw. повернуться на Холмщину, Лемківщину, Південне Підляшшя. За 1944-1946 pp. з українських етнічних земель, що передавалися Польщі, було виселено 482.880 осіб. Опісля на території Надсяння і Надбужжя ще зали шилося чимало українців, які воліли зостатися на своїх землях. Вони навіть направляли делеґації до уряду Польщі, що хочуть жити на території Польщі, але мати однакові з поляками права на землю, мову, віру. Польський уряд мав іншу мету. Він хотів пошвидше заселити західні землі й позбутися україн ців на порубіжжі. Так у квітні-травні 1947 року прохо дила так звана акція ’’Вісла”. До цієї акції були залу чені радянські й чехословацькі війська. Польський уряд хотів очистити землі Надсяння і Надбужжя від українського етносу назавжди. В українські села при були війська, які дали їхнім мешканцям кілька годин на збір речей. У документах акції ’’Вісла” зазначалося, що з метою асиміляції українців розселювати у поль ському середовищі і не вживати етнонім ’’українець”. Розселяли у селах не більше двох-трьох родин, се лили у зруйновані будівлі. Розірвано родинні зв’язки людей, втрачено культурні цінності західної гілки українського етносу. Народ на цю трагічну подію відгукнувся творенням пісень-хронік. Ось приклад фолкльорного новотвору про виселення 1947 року, записаний на Підляшші: Пісня про виселення (1947) (варіянт) В нашій Пюбепьщині Сумні дні настали, Коли наші люди На захід їхали. На захід їхали, Але не з радости: Прийшов такий розказ Від пана старости. А в субот у рано, Ще соньце не встало, До нашого села Військо приїхало. Лю ди посходипись, Стали сумувати, А тут капраль крикнув: ’’Пора о д ’їж д ж а т и !” Поля не орани, Жито не сіяне, Тільки т ії мури, Ще й порозваляни. Села наші, села, Ви сами зостали, Бо нашими людьми Захід засіляли. Села наши, села, Ми вас не забудем, Ми вас не забудем, Ми до вас прибудем. (Записав М. Лесів у с. Полосни Білопідляського воєводства). У ході операції "Вісла” було депортовано приб лизно 150 тисяч українців з південно-східних реґіонів Польщі. Чимало представників духівництва та інтелі генції опинилося у в’язниці в Явожно Краківського воєводства, на території колишнього німецького кон центраційного табору. Серед ув’язнених було чимало й селян, які поверталися в рідні домівки, щоб забрати майно. Розсіяне українське населення серед масиву польського етносу зазнавало асиміляції. Український етнос Північного Підляшшя, що не був депортований, також немає сприятливих умов для національного розвитку. У сільських бібліотеках, де всі розмовляють ’’хохлацькою" мовою, або "по-своєму” є книги поль ською, російською, білоруською мовами, але жодної — українською. Моноетнічне українське населення переконують, що вони білоруси, хоч усім відомо, що розмовляють вони українською мовою, зберігають українські звичаї, обряди. Польські дослідники вважають вірш самобутньо го художника Василя Альбічука ’’Рік 1947”, що писаний "по-простому”, а його самого називають польським художником. Пам’ять про акцію ’’Вісла” має усім нагадати, що злагоди між сусідами можна досягти на взаємо розумінні, довірі, задоволенні національно-культур них потреб. До цього прагнуть усі демократичні й цивілізовані суспільства, турбуючись, щоб етнічна специфіка традиційних культур не роз’єднувала, а збагачувала духовність етносів.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
