Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Однак, польська влада ставилася до пожвавлен ня національного життя українців досить вороже. Вже у 1929 році знову продовжили руйнування церков і за один рік знищили 51 церкву тільки на Холмщині і Підляшші. Примушували також свяще ників запроваджувати Богослуження польською мовою. Холмщак Віталій Процюк, автор ’’Книги пам’яті” (Львів, 1994), наводить дані про те, що на Холмщині й Підляшші з 1918 р. до початку Другої світової війни було зруйновано, спалено та перетво рено на римо-католицькі костьоли 331 церкву. Серед них — найстаріші святині: Церква в Щебрещині (збудована в 1184 p.), церква в Корниці (збуд. в 1582 p.), церква в Замості (збуд. 1589 p.), церкви й собори в Холмі, Ярославі, Модрині та інших містах і селах. І це втрата не тільки української культури, це втрата історичних пам’яток архітектури, що належала до світової культури. Особливого нападу зазнала українська церква в 1838 р. коли було знищено понад 100 церков. Був це нечуваний акт варварства у мирний час, що викли кало обурення в християнському світі. Ще живі свідки тих подій, деякі з них залишили про той час свої письмові свідчення, які дбайливо збирають краєзнавці, аматори холмщани. Так Адам Слупчук, родом з села Монятичі Грубешівського повіту, написав спогади про той час. Ось фрагменти з його свідчень. ’’Після Велико дня, у 1930 році розпочалися у нас на Холмщині арешти. Арештували сельробівців. А треба зазначити, що до сельроба входило багато нашої молоді. На чолі цього руху стояв Степан Маківка, а помагав йому Павло Щербак, він був з Галичини. їх також було арештовано, судили їх в Любліні, дали по п’ять років ув’язнення... А в осені 1930 року на Івана Бо гослова, була зліквідована наша ’’Рідна хата” зі всіма філіями, якби за прокомуністичну пропаганду, хоч не в кожному селі вона велась. У нас в Монятичах такої пропаганди не було... В мене і ще декого поліція провела трус, но нічого не знайшла, а бібліотеку, в якій було до трьохсот книжок, забрали і, мабуть, знищили. Книжки ми виписували зі Львова з Науко вого Т-ва ім. Тараса Шевченка. Жаль нам було, но проти сили нічого не вдієш. ... А тепер про події 1938 року, які розпочалися в нас десь у червні-липні місяці. Розпочали поляки, іначе не скажеш, розвалювати наші церкви. На тери торії нашої ґміни, від трьох до п’яти кілометрів розки дали три церкви в селах Кулаковиче, Убордовиче, Чортовичи. Робили це так звані ’’стшельци” із села Янок нашої ж ґміни, під сильною охороною поліції. ... Коли закінчили поляки із церквами, взялися за наших людей. Що вони тільки не виробляли цим людям цілу осінь і зиму. Розпорювали перини, по душки, пір’я висипали серед хати, виливали в це пір’я оливу, керосину і все це мішали. У селі Новосіли так мучили цілу зиму і вже під весну люди здалися... їх освятили на католиків”. Про руйнування церкви весною 1938 р. у с. Сте- нятин Томашівського повіту очевидці згадують: ’’Вес ною 1938 р. польські бандити ’’кракуси” разом з поляками-односельчанами Лаговським, Гурським, Мікульським, Соханем зносили ломи і валили церкву. Мікульський зачепив шнуром хреста на куполі і кричав: ’’Падай руський Богу”. Селяни села склали про цю сумну подію пісню: В Стенятині в четвер рано, Як пташки співали, А ’’кракуси” церкву розбирали. Сохань Ісько зносить ломи, Мікульський — драбину... Тих, хто чинив опір цій політиці, чекали в’язниці. Це особливо важливо знати, бо чимало знайдеться польських істориків і політиків, які виправдовують злочини проти мирного українського населення Надсяння і Надбужанщини боротьбою УПА. Великі випробування випали на долю знедоленого люду цієї території під час Другої світової війни. Ставлення німецького війська до слов’янського населення під час війни усім відоме. Воно не було прихильним ні до українців, ні до поляків. Навпаки, провокувалися українсько-польські конфлікти щоб не дати об’єднатися їм для спільної боротьби з німцями. З документів відомо, що у серпні 1942 р. генерал-губернатор Франк заявив: ’’Мушу ствердити, що в інтересах німецької політики є втримувати напружені відносини між поляками й українцями”. Для цього німецьке командування вдавалося до переселення українців з їхніх сіл до польських, що призводило до знищення українського населення польськими зброєними загонами. Натомість укра їнські багатші села заселяли фольксдойчами з Прибалтики та інших країн. Фізичне знищення мирного українського насе лення Надсяння і Надбужанщини розпочалося ще в 1942 році польськими боївками. Керівники української самооборони намагалися порозумітися з польським підпіллям, але гітлерівці паралізували всі спроби українців і поляків домовитися про спільну боротьбу з німцями. Вже з 1943 року польські боївки спряму вали свою боротьбу не з німцями, а з українцями порубіжних земель. Небувалий терор проти селян Надсяння, Холмщини і Підляшшя змусив організувати свою оборону, яка боронила людність від нападів польських боївок. Найбільшого розмаху набув польський терор проти мирного українського населення Лемківщини, Надсяння й Надбужанщини у березні-травні 1944 року. Але найбільший тиск був на Холмщині і Пів денному Підляшші, де в селах мешкало переважно українське населення. Тільки в Грубешівському повіті
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
