Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
да... ще хотів би з півроку побути, тут стільки цікавих людей,І де я їх у Києві знайду. Тут єдине місця, де все можна говорити і не чуєш, як постійно хтось дихає в спину...” Серед картин таборового циклу в Опанаса Зали- вахи є одна невелика робота, на якій зображене тюремне вічко. Коли дивишся на цю картину, охоп лює моторошне відчуття ув’язнености, камінного мішка, тюрми, і де б ти не був — здається, що із дзеркального вічка за тобою завжди стежить варто вий. Коли в 1969 році був перепис населення, Заливаху спитали: — Вьі кто по национальности, русский? (Ви хто за національністю, росіянин?) — Ні, я — китаєць. — Какой вьі китаєц.?! (Який ви китаєць?!) — Знаю, що в нас можна записатися ким завгод но: китайцем, росіянином, татарином... — Да, но китайцем нет. Русским, пожалуйста... (Так, але китайцем ні!.. Росіянином, прошу...) — А я хотів би записатися китайцем, бо мені китаєць врятував життя. — Нет, не запишу!.. Русским, пожалуйста... Єдине, що залишилося на згадку про біле, високе захрестя — це скриня-лежак, збита з дикту і роз мальована в "неоєгипетському” стилі. Тепер удвох із художником сидимо не за картонною пачкою, а за столом, закладеним часописами, книжками, арку шами паперу. Звільнивши ріжок столу від книг, ми п’ємо чай і заїдаємо "Насолодою” чи ’’Спокусою” — улюбленими цукерками художника, якими він при гощає мене. — Збав мене, Боже, від спокус, — тихо сказав, дивлячись у вікно, що виходить на проспект, де змагалися в перегонах люди й машини, — часто мистці піддаються спокусі... — Серед письменників нині відчувається деяка розгубленість, скажіть — в колі художників ви її відчуваєте? За сімдесят років радянської школи людину віду чили бути собою, вона не готова до того. І ось тепер, коли йде процес усвідомлення, коли ми нарешті спи тали себе ’’нащо нас мати привела”, дивлюся — худож ники розгубилися. Немає замовлень на вождів проле- таріяту і членів політбюра (2 на 1.5 метра), малюй, що хочеш. А він навчений малювати те, що бачить, а треба малювати те, що думаєш, свою мисль. Треба, щоб людина, тримаючи свічку чи ліхтар, навчилася світити сама собі, як Діоген. Спробуй світити сам собі — то важка річ... Ми в дорозі до себе. Важливо, щоб особистість усвідомила себе. Справжній мистець не тільки ба чить, не тільки дивиться — він ще й міркує, формуючи модель свого буття. Багато людей проголосувало за Україну та, на жаль, у нас іще нема ідеолога україн ського духу, як у Біблії сказано: ’’Багато званих тут, та мало вибраних”. У нас також немає художників-мислителів, як то був Бойчук, щоб формували українське бачення світу. Японці завдяки цьому національному вихованню мають естетично високорозвинуту націю. Якщо ти ніхто — ніщо й твоя культура. І тому завдання України виявити своє обличчя. Не лише мова є ознакою нації, знають українську мову багато людей: євреї, росіяни, поляки — треба, щоб дух був українським. Нація, якщо вона є, — не може не нести культури. У мистецтві багато залежить від того, наскільки людина віддається своїй ідеї. Для мене мистецтво почало розкриватися від тієї поверхневої, реалістичної манери, до ідеї в собі, як вона виконана, що в ній криється, яка символіка. Нерозгаданість завжди тривожить як в єгипетських скульптурах, так і в полотнах Тіціяна, і в кожному геніяльному витворі людини. Прощаючись,,іще раз заходжу до робітні (худож ника і, зупинившись перед мольбертом, бачу стрімку вертикаль, що динамікою кольору і ліній спрямована вгору, від землі до неба. Нові роботи, над якими працює мистець, так і називаються "Вертикалі”. Вже знаю, що це своєрідне переосмислення і проникнення в ґотику світобудови. Художник досліджує природу камінної ґотики європейського середньовіччя і вва жає, що в нас вона також є, але в більш тонкій матерії — у слові, в колядках "небо і земля нині торжествують”, в "тіні жайворонка” М. Рильського, в Тичининім "там тополі у полі на волі, ... струнко рвуться кудись в далечінь...” І колір також, що вище від землі, то ясніший, спрямований до зеніту, до престолу світового Розуму. Мистець шукає. Він в дорозі до себе. Опанас Запиваха. "Козак”. Opanas Zalyvakha. "Kozak". Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top