Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
13 червня ц. р. в Дітройті відбувся окружний з’їзд, на якому була присутня голова СУА Марія Савчак. З’їздом проводила Олена Лісківська. Голо вою Округи переобрано Наталію Гевко. Голова СУА Марія Савчак взяла участь у святку ванні першої річниці незалежности України в Києві 21-24 серпня у складі 250-членної делегації західньої діяспори. М. Савчак одержала особисте запрошення та аплікацію делегата на Всеукраїнський Форум від голови товариства ’’Україна”. Як член президії Сек- ретаріяту СКВУ, вона була присутня на зустрічі з Президентом Леонідом Кравчуком, на святочному засіданні Верховної Ради України та опісля на вели чавому концерті. Окреме повідомлення читайте в наступному чи слі ’’Нашого життя”. хворому недорозвинутому совєтському суспільстві, при відсутності рівности між жінкою і чоловіком, при с о ц іа л іс т и ч н о м у патріярхаті зневажена жінка не може виховати національно свідоме покоління. Тому для української жінки націоналізм є лише природним прагненням вижити, бо жінка, як ніхто, відчуває не безпеку денаціоналізації. Наш націоналізм поєднує національну свідомість, патріотизм та гуманістичні цінності. Тож ми запитуємо шановне товариство: чи має право на існування такий націоналізм? Сьогодні Україна проголошена незалежною дер жавою, але від деклярації до справжньої незалеж ности некороткий шлях і лежить він, в т.ч., саме через такий націоналізм всіх національностей, що живуть в Україні. Бо людина, яка щиро поважає свій народ, з повагою ставиться до патріотичних почуттів людини іншої національности, що сприятиме ство ренню клімату доброзичливости в країні. І в цій спра ві головна роля належить жінці. Виховати гідну лю дину вільної шляхетности духу можна лише через усвідомлення свого місця в історії свого етносу, усвідомлення відповідальности як перед минулими поколіннями, так і перед прийдешніми. Щоб у такому дусі виховати дитину, треба, насамперед, виховати її матір. Держава не дає сьогодні такої Гарантії, бо її стара, к о л о н іа л ь н о ї спрямованости структура в Укра їні ще не до кінця зруйнована. Мова — база існування і розвитку нації — не має певного реального захисту. Тому ми кажемо сьогодні, що українці, які складають більшість держави Україна, знаходяться в становищі меншости, особливо в її східній і південній частинах. Отже, демократичний націоналізм є природним наслідком нашого історичного досвіду, концептуаль ною ідеєю для українства, яке відроджується і за кріплюється в умовах багатонаціональної української держави. І жінка, як носій національної духовости, підтримує клич демократичного націоналізму —’’Укра їна — спільне добро всіх її громадян”. Ще під час першого пленарного засідання я зро зуміла, що така позиція для більшости буде просто неприйнятною, так глибоко засів у багатьох штамп націоналізму як тотожности екстремізму. В мене був час для вибору: причесати свою промову так, щоб вона сподобалася, а не лякала несподіваністю оцінок, але це було б зрадою. По закінченні — наче греблю прорвало, поси палися запитання: чи не боюся я захищати націо налізм, засуджений в усьому світі; чи не вважаємо ми, що слід змінити назву ’’націоналізм” на якусь менш спірну; наскільки активні жінки в політиці; як вирішуються міжконфесійні конфлікти та інші. По черговості запитань відчувається, як спадала напруга. Під час дискусії я відчула, що крига скресла, бо повного переконання з першого разу досягти дуже важко. Показовий прецедент стався перед початком пленарного засідання жіночої комісії. За мною з до повіддю мусіла виступати представниця російської делегації. Вітаючись зі мною, вона напівзапитала- напівствердила: ”Ти ж російською виступатимеш. Я вже сказала. Що це вони нав’язують нам німецьку і англійську? Ми — слов’яни, нам все це чуже”. Не коментуючи, я доповідала і виступала в дискусіях німецькою, як такою, що зрозуміла більшій кількості учасниць, ніж мова ’’міжнаціонального спілкування”. Подальше спілкування показало, що незважаючи на те, що проблеми, які розглядалися, були нерівно цінні для всіх, але знайти порозуміння було не дуже складно. І як наслідок — численні контакти з різно манітними жіночими організаціями, прагнення до співпраці, обміну досвідом, проведення спільних ак цій. А ще залишилося тверде переконання, що наші союзянки — то справжні героїні, бо просто немож ливо порівняти умови, в яких працюють вони, з тими, що надані суспільством нашим подругам, навіть в країнах колишнього Східнього Блоку, навіть в Есто нії і Латвії. Умови не порівняти, а наслідки не так вже і відрізняються. Тож уклін вам низький, рідні, не втрачаймо надії, бо ”3а нами, сестри, темінь ночі, а перед нами світло дня...” НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1992 15
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
