Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
двома дочками й без засобів до життя. З важкими зусиллями знову ставала на ноги. Молодша її сестра Іванна, яку звали Асею, була матір’ю п’ятьох дітей і померла від важкої недуги лімфи”. Так описує їхню долю Зиновія у своєму роздумі про рід Франків. Наймолодша з дітей Франків, Анна, закінчила у Львові семінар і під час відродження України ви їхала працювати до Києва, звідки в наслідок після революційних подій емігрувала до Берліну. Там одружилася з д-ром Петром Ключком і обоє пере їхали на Закарпаття, де прожили 20 років з синами Тарасом і Мироном. Знову війна. Після важких пе реживань, пов’язаних з загрозою життя, втекли до Відня, де д-р Ключко працював лікарем-фтизіятром в одному з його шпиталів. Воєнна хуртовина не оминула і цього міста, і знову довелося тікати далі на захід. Д-р Ключко відіслав сім’ю у безпечніше місце, а сам залишився, щоб піклуватися своїми важкохворими пацієнтами. Вліті 1945 р. більшовики заарештували його і насильно перевезли до Львова, на важке ув’язнення й каторгу у зловіщій в’язниці на ’’Лонцького”. Завдяки проворності дружини Анни та ювілеєві — 90-літтю з дня народження Івана Франка, — д-ра Ключка у 1946 р. з підірваним здоров’ям, з наказу Сталіна звільнили. Його навіть повернули до Австрії, де він приєд нався до рідні в Зальцбурзі і зразу почав працювати в одному зі шпиталів ІРО. Але недовго мав змогу втішатися повернутою свободою: у 1948 р. знищене каторжним ув’язненням здоров’я привело до неспо діваної смерти. В наслідок переселенської акції втікачів, Анна з синами Тарасом і Мироном після Другої світової війни опинилися в Канаді. На жаль, Анна Франко майже нічого не згадує про їхній дальший шлях життя, але поміщений на стор. 97 вищеназваної публікації її споминів знімок (мабуть, з Канади) ’’Анна Франко-Ключко з родиною”, крім її самої, ототожнює такі особи: син Тарас, Еріка, син Мирон, дружина Мирона з Галею-Роксоляною (на руках). Проте Зиновія у своєму роздумі про родину Франка пише: ’’Нелегко склалося життя синів Ключка — Тараса і Мирона. Тарас з чотирнадцяти років хворів епілепсією. Хвороба не дала йому права одержати диплом лікаря, хоч повний курс навчання в медінституті (тобто університеті) в Грацу він про слухав. Працював службовцем. Не пощастило йому в сімейному житті ні з жінкою, ні з єдиним сином. Жінка довела його до передчасної смерті, ненадовго, правда, переживши його, а син зійшов на манівці”.' Про Мирона Зиновія сказала таке: ”І у Мирона, якому довелося довго працювати на виснажливій фізичній роботі — корчуванні лісу, а потім вже з дипломом інженера лісівництва вибиватись в люди, трагедія в сім’ї. Єдина дочка, розумна й красива дівчина, після нещасного випадку стала калікою і пересувається на візку. Таким чином, родовід Франка по лінії дочки, дійшовши до правнуків, на них і обривається”. Про долю нащадків своїх братів Анна Франко- Ключко нічого не згадує. Можемо тільки послатися на два дальші знімки у книжці її споминів. На одному з них Тарас Франко з родиною: Тарас, його дружина Катерина, дочка Любка, син Ролянд, його дружина, дочка Зиновія Юрачківська, зять Юрачківський. Дру гий знімок зображує Петра Франка з дружиною Ольгою і дочками Вірою та Іванною. Крім імен, даль ших пояснень нема. Дивно, що у своєму роздумі Зиновія не згадує нічого про особу Юрачківського і виступає тільки під прізвищем Франко. Однак про себе, сестру Люб ку і брата Ролянда каже таке: ’’Автора цих рядків, найстаршу дочку Тараса, переслідувано тривалий час за її переконання, що йшли врозріз з програмою партії на злиття мов, тобто програмою денаціоналіза ції українців. Спочатку — виключення з партії, потім зняття з роботи, вкінці слідство, яке закінчилося “покаянним листом”, котрий підписала, і бойкотом друзів та співробітників інституту, куди була повер нена на роботу”. У посмертній згадці сказали її друзі, що ’’Разом з нею українська наука втратила талано витого дослідника і популяризатора лінгвостилісти ки, топоніміки, а також глибокого знавця літератури й особливо творчості І. Франка”. ’’Друга дочка цілком самітна, не позбавлена комплексів. Сина Ролянда форсованими темпами проштовхували по щаблях кар’єри, але фактично нічого ні в науковому, ні в політичному плані він не досяг, як і не здобув позицій в громадському житті України. Навпаки, незважаючи на всю “рекламу” його особи, яка організовувалась “зверху”, він в ролі про довжувача ідей Великого Каменяра не затвердився. А для цього його посилали навіть у Штати, зробивши директором науково-дослідного Інституту. Навряд, чи єдиний внук, який успадкував прізвище діда, міг приносити велику радість батькові Тарасові і ви правдати сподівання рідних. В цьому теж була тра гедія родини Франків. Крім того, родовід Франка по чоловічій лінії на цьому й обірвався,” — пише Зино вія Франко. Справді, доля неначе завзялася на Франків рід, тож і не можна дивуватися великій мірі огірчення й розчарування, що знаходимо у записаних споминах чи роздумах. Дивує майже повна відсутність дат, пов’язаних з родинними подіями. Шкода, бо цей недолік значно применшує історичну вартість таких унікальних спо минів про Великого Каменяра і його нащадків. Та на своє оправдання Анна Франко-Ключко заявляє: ”Не моїм завданням подавати докладні дані по датах, я в першій мірі хочу подати дійсну правду, яка вона не була б болюча й гірка...” НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1992 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
