Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
двома дочками й без засобів до життя. З важкими зусиллями знову ставала на ноги. Молодша її сестра Іванна, яку звали Асею, була матір’ю п’ятьох дітей і померла від важкої недуги лімфи”. Так описує їхню долю Зиновія у своєму роздумі про рід Франків. Наймолодша з дітей Франків, Анна, закінчила у Львові семінар і під час відродження України ви їхала працювати до Києва, звідки в наслідок після революційних подій емігрувала до Берліну. Там одружилася з д-ром Петром Ключком і обоє пере їхали на Закарпаття, де прожили 20 років з синами Тарасом і Мироном. Знову війна. Після важких пе реживань, пов’язаних з загрозою життя, втекли до Відня, де д-р Ключко працював лікарем-фтизіятром в одному з його шпиталів. Воєнна хуртовина не оминула і цього міста, і знову довелося тікати далі на захід. Д-р Ключко відіслав сім’ю у безпечніше місце, а сам залишився, щоб піклуватися своїми важкохворими пацієнтами. Вліті 1945 р. більшовики заарештували його і насильно перевезли до Львова, на важке ув’язнення й каторгу у зловіщій в’язниці на ’’Лонцького”. Завдяки проворності дружини Анни та ювілеєві — 90-літтю з дня народження Івана Франка, — д-ра Ключка у 1946 р. з підірваним здоров’ям, з наказу Сталіна звільнили. Його навіть повернули до Австрії, де він приєд нався до рідні в Зальцбурзі і зразу почав працювати в одному зі шпиталів ІРО. Але недовго мав змогу втішатися повернутою свободою: у 1948 р. знищене каторжним ув’язненням здоров’я привело до неспо діваної смерти. В наслідок переселенської акції втікачів, Анна з синами Тарасом і Мироном після Другої світової війни опинилися в Канаді. На жаль, Анна Франко майже нічого не згадує про їхній дальший шлях життя, але поміщений на стор. 97 вищеназваної публікації її споминів знімок (мабуть, з Канади) ’’Анна Франко-Ключко з родиною”, крім її самої, ототожнює такі особи: син Тарас, Еріка, син Мирон, дружина Мирона з Галею-Роксоляною (на руках). Проте Зиновія у своєму роздумі про родину Франка пише: ’’Нелегко склалося життя синів Ключка — Тараса і Мирона. Тарас з чотирнадцяти років хворів епілепсією. Хвороба не дала йому права одержати диплом лікаря, хоч повний курс навчання в медінституті (тобто університеті) в Грацу він про слухав. Працював службовцем. Не пощастило йому в сімейному житті ні з жінкою, ні з єдиним сином. Жінка довела його до передчасної смерті, ненадовго, правда, переживши його, а син зійшов на манівці”.' Про Мирона Зиновія сказала таке: ”І у Мирона, якому довелося довго працювати на виснажливій фізичній роботі — корчуванні лісу, а потім вже з дипломом інженера лісівництва вибиватись в люди, трагедія в сім’ї. Єдина дочка, розумна й красива дівчина, після нещасного випадку стала калікою і пересувається на візку. Таким чином, родовід Франка по лінії дочки, дійшовши до правнуків, на них і обривається”. Про долю нащадків своїх братів Анна Франко- Ключко нічого не згадує. Можемо тільки послатися на два дальші знімки у книжці її споминів. На одному з них Тарас Франко з родиною: Тарас, його дружина Катерина, дочка Любка, син Ролянд, його дружина, дочка Зиновія Юрачківська, зять Юрачківський. Дру гий знімок зображує Петра Франка з дружиною Ольгою і дочками Вірою та Іванною. Крім імен, даль ших пояснень нема. Дивно, що у своєму роздумі Зиновія не згадує нічого про особу Юрачківського і виступає тільки під прізвищем Франко. Однак про себе, сестру Люб ку і брата Ролянда каже таке: ’’Автора цих рядків, найстаршу дочку Тараса, переслідувано тривалий час за її переконання, що йшли врозріз з програмою партії на злиття мов, тобто програмою денаціоналіза ції українців. Спочатку — виключення з партії, потім зняття з роботи, вкінці слідство, яке закінчилося “покаянним листом”, котрий підписала, і бойкотом друзів та співробітників інституту, куди була повер нена на роботу”. У посмертній згадці сказали її друзі, що ’’Разом з нею українська наука втратила талано витого дослідника і популяризатора лінгвостилісти ки, топоніміки, а також глибокого знавця літератури й особливо творчості І. Франка”. ’’Друга дочка цілком самітна, не позбавлена комплексів. Сина Ролянда форсованими темпами проштовхували по щаблях кар’єри, але фактично нічого ні в науковому, ні в політичному плані він не досяг, як і не здобув позицій в громадському житті України. Навпаки, незважаючи на всю “рекламу” його особи, яка організовувалась “зверху”, він в ролі про довжувача ідей Великого Каменяра не затвердився. А для цього його посилали навіть у Штати, зробивши директором науково-дослідного Інституту. Навряд, чи єдиний внук, який успадкував прізвище діда, міг приносити велику радість батькові Тарасові і ви правдати сподівання рідних. В цьому теж була тра гедія родини Франків. Крім того, родовід Франка по чоловічій лінії на цьому й обірвався,” — пише Зино вія Франко. Справді, доля неначе завзялася на Франків рід, тож і не можна дивуватися великій мірі огірчення й розчарування, що знаходимо у записаних споминах чи роздумах. Дивує майже повна відсутність дат, пов’язаних з родинними подіями. Шкода, бо цей недолік значно применшує історичну вартість таких унікальних спо минів про Великого Каменяра і його нащадків. Та на своє оправдання Анна Франко-Ключко заявляє: ”Не моїм завданням подавати докладні дані по датах, я в першій мірі хочу подати дійсну правду, яка вона не була б болюча й гірка...” НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1992 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
