Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ІВАНА ГОНЧАРА Іван Гончар народився в 1911 р. в селі Липянці, колишнього Чигиринського повіту, в багатодітній сім’ї Макара і Агафії Гончарів. Дитинство майбут нього мистця проходить в мальовничій місцевості, де життя переплітається із бережливо дотримува ними народними звичаями. Колядки і дитяча пальба на Водохреща, гагілки, весілля в родині, яке відбува ється за старовинними традиціями, — глибоко запа дають в дитячу пам’ять. Малий Івась любить ліпити з глини маленькі скульптури своїх дитячих друзів, а згодом, ходячи до церковно-приходської-та зем ської школи захоплюється малюванням, одержує подяки, грамоти за участь в художніх виставках. Після закінчення семирічки в 1927 р. вся сім’я готує Івана в дорогу, до Києва на навчання в художньо-ін- дустріяльній школі. Брат шиє черевики, мати — одяг із полотна, який сама й виткала, сестра вишиває со рочку. Іван пильно взявся до праці, вивчає малюван ня, креслення, рисунок, скульптуру, відвідує кон церти, театр, лекції з історії та етнографії в Академії Наук. Мешкав Іван у Максима Борисовича Короста- ша, який був членом етнографічної комісії при Ака демії Наук, та збирачем музичного фолкльору. Він знайомить Івана зі своїми друзями — Климентом Квіткою, вченим — етнографом Данилом Щербаків- ським, поетом Миколою Вороним, Оленою Пчілкою, яка сказала пам’ятні слова: "Щоб ти завжди пам’я тав, кому і чому служиш як мистець”. Вечорами точилися довготривалі бесіди про майбутнє україн ської культури, мистецтва. На канікулах, вертаючись в рідне село, Іван багато малює, вечорами ходить до ’’Просвіти” , захоплюється вечірніми концертами своїх ровесників. Під кінець навчання Іван знайо миться із відомим майстром Ю. Білостоцьким. По різному складалося життя в останні роки навчання. Треба було залишити гостинний дім Мак сима Борисовича, прийшлось доробляти собі вечо рами на станції, часом в голоді і холоді, без даху над головою. Зате була скульптурна майстерня із до свідченим вчителем Ю. Білостоцьким, були лекції ’’українського Чюрльоніса” Ю.С. Михайліва та керів ника майстерні В.В. Климова, був чудовий друг Толя Білостоцький, який потім став славним архітектором і бандуристом, організатором аматорських капел із незрячих. Колективізація в 1929 p., з її відомими трагічними наслідками, не оминула і родину Гончарів. Іван Ма- карович згадує: ”Я кось батько зібрав нас, хлопців і к а ж е , що за ради нашого майбутнього йде одним із перш их до колгоспу і здає усе, що треба. П а м ’ятали ми всі, я к батько ревно плакав, коли згадав викоханих із ст арш им сином Грицьком коней. Тодішній малень кий колгосп, а точніш е Товариство спільної оброб ки землі (Т С О З ), складався буквально з кількох за- м о ж н іх сімейств, я кі не з радіст ю прийняли нове поповнення, тобто батька мого, що був їм нерівня, і ось вирішили вони позбутися нового члена ТСОЗу, отруївши коней мідним купоросом. Тут ж е звалили все на батька. Ніхт о не розбирався, за арештували тата, протримали в районі чотири доби. Я пиш у заяву голові ТС О З у Панасові Гончару про негайне звільнення батька, бо це наклеп, про його чесність підпишеться все село. Після того батько прийшов додому геть посивілий. Насправді скоїв злочин М икит а Халат, кот рого пізніш е за арештували й покарали. Згодом ТС О З розф орм у вали й утворили артіль імени С. Кірова. Невеселі були в мене канікули... В 1930 році Іван Гончар, наперекір задумам про довжувати навчання в кіноінституті, починає вчите лювати в селі Васильків. Невдовзі повертається до Києва, працює на заводі ’’Більшовик” помічником ху дожника, і знову ж наперекір своїм зацікавленням поступає вчитись в Інститут агрохімії та грунтознав ства, який успішно закінчує в 1934 році. В цей час він поважно займається скульптурою. Під керівництвом відомих майстрів, Пивоварова і Білостоцького, виго товляє цілу ґалерію скульптурних портретів, за що й одержує диплом скульптора. Звання скульптора допомагає одержати май стерню на території Лаври, в лівому притворі Успен ського Собору, де І. Гончарр виконує скульптури для історичного музею, а в думках виношує нові пляни, готується до нових виставок в тому числі ювілейної, Шевченківської. В цей час починає свою Шевченкіану скульптурою ’’Тарас — водоноша”, про яку Олександер Довженкоо сказав йому: "Молодець! Це с п р а в ж н ій витвір мистецтва". Життя потроху налагоджується, мистець одержує нарешті скромне, але своє помешкання, у нього гостюють матір, бать ко. Почалася війна... Перебуваючи у війську, ми стець — за його словами — пройшов усю Україну. Ось як він згадує ті часи: "Що спонукало мене до збирацької діяльності, до створення колекц ії унікальних експонатів, а зго дом до іст орико-культ урного й етнографічного будинку — музею? Н айперш е любов до народногс мистецтва, що ж и л а в мені з дитинства. А безпо середнім пош товхом була війна. Я пройшов усю У к раїну, і в к о ж н о м у селі, в к о ж н о м у міст ечку бачив безліч чудових речей, понищ ених фашистами. В од ному селі м і ж Білгородом і Харковом т аке зобачив. цілісеньке село знищене. Якимось чудом залиши лась стояти одна стіна хати, а на ній — порт реп Т. Ш евченка, оздоблений рушником. М ені мимовол пригадалися ст раш ні п о ж а р и щ а війни, уяки хги н ул і ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1989 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
