Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
’’ПИТАНЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ВІДПОВІДЕЙ...’ ЮРІЙ КЛЕН Події в Україні, а теж у цілому Радянському Со юзі ставлять щораз то нові питання перед нами. Од ним з таких, які особливо непокоять це питання: ЩО ДАЛІ? Досвіди минулих літ непокоять, кажуть бути ос- торожними! Але хвиля відлиги, ’’перестройки” пори ває людей, каже говорити, писати про минуле, за повнювати білі сторінки історії! Ми не можемо осу джувати тих, які бояться, (бо напевно такі є) бо жи вучи у вільному світі не можемо вповні вчутися у те, що переживав наш нарід впродовж десятиліть, а що вплинути мусіло на їхнє світовідчування. Рівночасно у нас будиться небувалий подив для тих хто пише, говорить, організує мітинґи, домагається вияснення минулого, а теж нового напряму для майбутнього. Подивляємо і милуємося особливо виступами молодшого покоління. Звідкіля така свідомість на ціональної приналежности! Поети, літератори, про мовці! Звідкіля у них таке глибоке знання рідної історії, літератури, відомості про те, що діялося в минулому! Наголовок цієї статті взяли ми із тексту статті Оксани Пахльовської п.н. ’’Старт з руїни космодро му”, точніше кажучи з останньої частини цієї статті. Друкувалася вона у чотирьох числах органу Прав ління Спілки Письменників України Літературна Україна (ч. 29, ЗО, 31, 32 за 1989 p.). Не маємо наміру, ані можливости передати тут зміст статті, незвичайної не тільки шириною темати ки, глибиною сміливих думок, а теж непересічною формою вислову. Ця стаття якраз підтверджує, що наш нарід не закостенів духово, не відучився думати приймаючи готові тези пропоновані режімом, а мо лоде покоління (до якого треба зачислити авторку) визначається глибоким знанням, ерудицією, шири ною поглядів! Причиною ’’гласности” грізна економічна й еко логічна ситуація в Радянському Союзі. Ми свідомі, що народні рухи, проблема національна виринула тільки тому, що не можна було у сучасній хвилині обмежувати свободолюбні народи, не можна надто жорстоко гасити збуджені національні почування, до магання тощо. Але одне певне, яка б не була відповідь на питання ”ЩО ДАЛІ?” цього що вийшло на поверх ню бурхливого національного руху, цього що написа но в пресі, журналах, книжках, не можна буде за вернути, замазати так, як це роблено впродовж де сятиліть. А одним з тих чинників, які задержать у пам’яті і свідомості те що вийшло на яву впродовж останніх років, це те, що порвалася залізна занавіса, а засоби комунікації поширюють на весь світ вістки про те, що діється внутрі країни. Значіння має теж зворотний напрям вісток: в Радянському Союзі ме шканці знають тепер більше про те, що діється у світі, про те який він є цей "вільний світ”. ПРОКЛЯТІ РОКИ Блажен, хто гордо кинув рідний край І з посохом в руці пішов шукати На чужині незнаний дальний рай, Куди веде його весна крилата. Та тричі той блажен, який за чай І хліб теж не схотів себе продати, Але минаючи тропу розлук, Зостався, щоб зазнати хресних мук... Пригадую підвал чека в Полтаві, Де я колись години три чекав Лилось крізь шиби світло золотаве І я затерті написи читав На вапні стін... Ніхто у книгу слави Тих смертників імена не писав, Що звідси тим, які живуть на світі, Свої останні креслили привіти: Чекаю розстрілу — Петро Палій. — Сьогодні вмру за тебе, мій народе. Іван Мензик — Кінець. Нема надій. Прокляття шлю катам — Василь Макода. Живіть і не зрікайтесь гордих мрій, 0 ви, кому ще світить сонце вроди! Михайло В’юн — Марусі мій уклін. Іду на смерть. Манюра Валентин. Високий мур чекістської в’язниці Тоді мене на місяць поріднив З гуртком людей, що в них серця, як птиці Летіли до невиданих раїв, Дарма, що смерти холод їм в зіниці Уже блакитну вологість улив. Було нас шістдесят і наші співи Цвіли як у саду куркульськім сливи. Здавалось, що спадала з душ кора 1 сріблилась біла древесина, Коли, мов грім лунало ”не пора” І в такт здригнулися в’язничні стіни: Веселий бог виплескував з відра Злотавий плин, чистіший від бурштину. Та завжди вправи ті, мов чорний квіт, Урочисто вінчав нам ’’Заповіт”. І тут постає і для нас завдання: сприяти тому двонапрямному рухові, старатися пізнати краще життя в Україні, умовини в яких ростуть, виховують ся, живуть наші земляки, а теж дати і їм можливість пізнати вільний світ. Поставмо і перед собою питання: яка наша роль у сьогоднішній ситуації? Що ми повинні зробити для добра нашої батьківщини, наших земляків, які хоч далекі в просторі, а для нас близькі! У.П. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1989 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
