Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— ’’Дивіться, мамо, був колись такий нарід, що звався латинянами, ото вони так говорили: патер, матер: вимерли ті люди, тепер на їх місці інші наро ди живуть”. А ото — показує другу книжку: — ”То по-німецькому написане, так вони і тепер говорять”, — і читає і читає. Слухає Явдоня, а самій дивно, як в такій малій голові стільки того поміститься! І все тихенько помолиться: — ’’Поможи, Господи, моїй дитині на добру до рогу вийти. Не дай йому на манівці зійти!” І до Бога взивала, і рук прикладала, з чого тільки могла — гріш вишукувала. І на жнива до людей наймалася, і до міста на торговицю ходила з кошиками на плечах: що попаде в лісі, ягід чи грибів яких назбирає, яєць наскладає, сира плесканку, сметани гладущик, все несе на ба зар. — Треба Петруневі і за науку заплатити, і за по мешкання, і за харч, та й за ті книжки: цілі торби на вакації привозив і все з ними до неї. — ’’Дивіться, мамо, ото наші мученики” — по казує — ”то Шевченко, а то”, — каже, ’’Шашкевич, Іван Франко. А ще багато з ними, вони нашому людові очі відкрили, за нього муки приймали, за них молитися треба”. І Явдоня молилася, все ’’Отче наш” і ’’Богороди цю” проказувала, а як почула, що жандарми б’ють в читальні вікна, рвуть рушники, скоренько познімала рушники і портрети і сховала в стайні коло худоби. Потім сповідалася, коли отець вернувся, його забрали десь далеко, до якоїсь Берези — говорили люди, — вернувся блідий і харкав кров’ю, видно з ним недобре обійшлися. Панотець сказав, що ховати образи коло худоби простимо, а гріх буде тим, хто невинних людей мучить, робить їм кривду, ото вели кий гріх! Ті жандарі никали по селі, Іван був у лісі, Ва силько з худобою попасом підійшов до лісу і пере казав, яка в селі ’’гомора”, Іван вернувся аж на третій день, коли в церкві і читальні вставляли побиті вік на. Трохи хлопів забрали до арешту, але скоро ви пустили. Потім Петро розповідав, що дуже в місті наші газети писали за тоту тяганину, богато вчених обставало за простими людьми, аби дати їм спокій. Петруньо вмів так гарно розповісти, що мала ди тина порозуміла би, де чорне а де біле, в школах всі його хвалили, і професори і товариші. Нераз прий дуть з міста, по-міському зодягнені, як паничі на вид, хлопці, як дубочки, ще добре не спочинуть з до роги, а вже бігом до читальні, позбирають по вече- рах і старого і малого, і давай виставу мудрувати, нехай, кажуть, — не сміються, що наш брат вміє тіль ки в шлиї ходити і бичкам хвости крутити. І ми ко лись ґаздували в себе дома без ярма на шиї і будем ще свій лан вільними руками засівати! А вже як представляли на сцені, то хто був в читальні, то і плакав і сміявся, — за душу тота виста ва брала... Так і запам’ятався тітці старший син — в вишитій сорочці, козацьких шараварах, з шаблею в руці, люди браво б’ють, а він голову схилив, ніби дякує, а чорні кучері на чоло повисли... Гай, гай, було і минуло, ледве, чи хто з тих моло дих живий на світі лишився... За тих кілька недовгих літ стільки біди накрутилося на тому бідному клапті нашої землі... Одна влада зміняла другу, а ніхто по голові не гладив, колачами не годував. Наперед прийшли зі сходу визволяти, тоді звер нули назад на схід, з заходу інші насунули, а в кож ного свої порядки, кожному щось не рихт, кожний за що інше до тюрми пакує... Вже коли вступили німаки, передали Явдоні з міста, що цілий гурт молоді, котрі вчилися разом з Петром, знайшли в лісі забитих. Казали, Сталін при- казав їх посадити до арешту, і тримати під замком, а вже в останню хвилину перед відступом, як мали втікати, то вивезли їх на машинах в ліс, постріляли і закопали, як худобу... Явдоня не плакала, не заводила, але так ніби в середині в неї щось обірвалося і кругом стало темно, так і живе з тою темнотою до нині, та й не сподієть ся на якусь там годину, а звідки, — ’’Петруньо вби тий”, — не виділа, правда, на свої очі мертвим, але як би був живий, то дав би про себе знати. Івана сама бачила з дірою в черепі, хату, казала дівчина з сусіднього села, спалили, Василь пішов в поневірку межи чужі люди, хто знає, чи і він живий... Яке її добро буде хочби й на волі? Нема в кого пристановку шукати, хіба в найми йти... Чи то сонце від снігу так разить очі, — тітка ви терла рукавом бушлата виступилі сльози, — ет, нема що думати, нехай кінь думає, в нього голова велика, якось воно буде, та й скільки того життя лишилося? Куций хвіст... Хто зна, чи не загорнуть тут в дерев’яний бушлат навіки, он вивозять кожний день за зону ховати... А як страшно подумати, без молитви, без хреста, була людина, а лишився один тільки стовбець та й той сніги заметуть... Мертвому то вже все одно, але перед смертю дуже страшно; з їх села дівчина не давно померла на сухоти. Явдоня віддавала їй свій цукор, тих кілька грудок, що дають раз на десять днів, невелика то поміч, скільки мала, а де більше взяти, хто пришле? І дівчина плакала, і тітка плака ла, обі згадували своє село і всіх в селі... Знову очі затуманилися, що за день такий, на плач зібралося, ніби йно з волі... А сніг ще від вишки тра відкинути, о, якийсь сол дат там тупцює, поспівує, також не кутя з медом та служба в снігах і морозах, а куди дінешся, мусиш, хочеш, чи не хочеш, — мусиш... Може, десь і її Василько стоїть так з тим карабі ном, хто може знати. А, може, в селі живе... Снилося їй цієї ночі їх ґаздівство, і якийсь птах 14 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1989 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
