Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Павло Мовчан ОБІЦЯНКА Цей кримський раз — з незгаслим розмарином, короткий строком визначених втіх — прискорював життя і майже похвилинно нагадував, що жив не так, не так, як міг. Безглузда метушня, застілля та похмілля, спустошлива любов, порожні балачки... Та інколи душа, мов вирвавшись з підпілля, зболіло рвала рот — світ рвався на клочки. Та хто я? Що я міг? Закинути роботу? І вицмулить вина на півтора кербе? І солодко заснуть у кирзових чоботях, і бачити вві сні в Криму, в раю, — себе?.. Лежать на лежаку холодному до ранку і слухать хлюпіт хвиль, і скрегіт ріняків, і думать про тепло під моря колисанку, про твердість кулаків та волю жебраків. ДІВЧАТКО З Коли відцвітали липи й золотими мигунчиками стали кружляти свят-іванські лискучі мушки, в гір ське, лемківське село, що втиснулося п’ястучком по між гори Ворочень, приїздили на вакації гості з ве ликого міста Перемишля. Мені, десятилітній Янусі, подобалося оте вере дливе дівчаткою з чорною, лискучою гривкою, роз пещене й розпущене, й непосидюще яке, над яким я обрала команду, напуваючись смаком влади стар шої (на шість років) сестри. Її кликали Славка. Тітка Марія вносила в хату подих великого міста й охоту вдунути в наше село зачаток сценічних ви став, піднести рівень села на вищий щабель куль тури. Мама моя, з твердого роду Дрималиків, яка покінчила навчання в Інституті благородних дівиць у Львові, займалася, для розваги, малюваням краєви дів і квітів, та тужною грою на цитрі. Славка бігала веретеном по хаті, заглядала в кожний куточок саду, лазила по драбині на череш ню, а я за нею назирцем сливе від ранку до вечора. — Злази з черешні і їдж сніданок, а то битиму, — казала я гостро чотирилітній дитині. — Мусиш їсти! Коли моє слово пролітало повз вухо Славки, я хапала малу за рукав, пхала поміж двері веранди, і так, наче гуску, напихала дівчатко на м’яко вареним яйцем. — Ти, малий чортику, — казала я часто вередусі, за кару, — не підеш колись до неба... Тижні проходили, й село загомоніло піснями, пробами до вистав, підготовкою до ’’прем’єр”, якими були тоді ’’Знімчений Юрко”, ’’Сатана в бочці", ’’Пошились у дурні” та інші. Я міг би, міг би жить велично у лахмітті і думати про час під сколихи зірок, якби ж не ця душа, залякана, самітна, якби ж не тіло це, протерте до дірок. Якби не розмарин, не мирт, не лавровишня, то думав би про світ будений та простий... Та жив я так як жив — по іншому не вийшло. Проте я знав, що йду до світлої мети. Вона десь на краю півострова чи в морі, по обрії пливе переблиском вогнів; якби ж не світло дня, аби не сни прозорі, обіцяний той рай приснився б і мені. ГРИВКОЮ Тітка Марія була душею ансамблю, була режи сером, суфлером, постановщиком сцени, дириген том і творцем бутафорії. Мама моя підмазувала ак торам вуса, наводила жінкам рум’янці, при чому ву голь і червона бібулка були підставою гриму. А Славка? Вона перша сідала на лавку на перше місце під сценою, де занавісою було велике, сіре простирадло, ткане в селі на кроснах. Дівчатко з гривкою нетерпляче бовтало голими ногами, коли початок вистави відбігав на годиннику-сонці на цілу майже годину. Літа, літа! Вони летіли й летіли... Ми зустрілись у Філядельфії, де вигадлива доля посадила нас разом за стіл у фабриці жіночих тор бинок. Прірва в літах гейби загладилась дещо, гейби змаліла. Я розпізнала в Славці начитану, зрілу лю дину, спрагнену літературного слова, яка ковтала захланно різномовні книжки, напуваючись ними мов нектаром. — Кинь читати й читати, пробуй писати, Славо — сказала я якось необачно. Моя мова пролетіла повз вухо, як тоді на трухлявій черешні... Аж раз (12 років тому назад) на першій сторінці ’’Свободи” появилася мініятюрка — перлина — "Ве ликодні дзвони” (спогад з Перемишля). Талановитий початок приніс плоди. Все більше й більше Слави- них мініятюр стало появлятися у пресі, а журнал "Наше Життя” простягнув до свіжого таланту свої заохочуючі руки. В числі за травень 1989 р. прочитайте, прошу, нову перлину Мирослави Дрималик Шевчик. Що за небуденний, письменницький талант! Іванна Савицька ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 1989 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
