Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПАМ’ЯТЬ СОВІСТИ Під таким заголовком появилася стаття у київському журналі ’’Музикальне Життя” авторства Степана Пу- шика, члена правління Спілки Письменників Івано- Франківської області, в якій він порушує ряд проб лем, які за його словами ’’нас хвилюють”. Багато речей міняється, як н.пр., коли Павло Ти чина писав ”0, п а н н о Ін н о ”, то панна не була тоді ’’буржуазна вигадка”, а тепер є. Згадує це тому, що зникають слова, яких вживали наші предки, які хоч часто були неграмотні, але за це знали історію рід ного краю, мову та фолкльор. Знали також свою рідню, своїх двоюрідних чи троюрідних братів чи сестер, знали своїх дідів і прадідів. Зникають слова, якими називали рідних, треба хіба словничок до народних пісень, бо теж зникають такі назви, як сват чи сваха, староста чи дружка, а на сучасних весіллях старосту називають ’’тамада”. Не має теж на весіллях боярів, вінків, нема ’’долі” чи ’’силимен” з барвінку-тройзілля та яблук. Є за це на ставлені люди, які мали б займатися впровадженням нових звичаїв, але вони не знають жодних звичаїв і впроваджують таке, як веснівки-гаївки' на весілля. Автор думає, що народну поезію треба вивчати вже в світличках. В школах вчать різне. Діти знають прізвища президента США, прем’єра Англії, але ні хто їх не питає, хто були їхні діди, а як питають в ан кетах, то тому, що комусь це потрібне. Дальше автор критикує, що перезвано будинки народної творчости на ’’Обласні методично-наукові центри народної творчости”, але ’’методисти” ма буть не збирають і не вивчають народну творчість. В Івано-Франківську є такий центр, який діє на віть зовсім добре, н.пр. улаштував свято-конкурс під гаслом ’’Скарби душі народної”. Глядачі захоплюва лися чудовими одягами, народною поезією, пісня ми, були теж і гості з Києва, але раптом перервала концерт заступниця голови облвиконкому, мовляв, це наказ вищої інстанції. Гуцули, з Космача, бойки з села Полин долин- ського району, які приїхали щоби показати свої ве сілля, були обурені, що дармо їхали понад 100 клм. Посипалися листи до редакцій газет, чому так ста лося, тоді очевидно зложено вину на організаторів свята, мовляв ’’звідки ви повитягали ці. пісні”?... І автор каже: "Весільні та обрядові пісні творили впродовж століть у спілкуванні з працею, любов’ю і природою, що вони ввібрали в себе радість, біль, сльози, кохання народу, що вони ’’енциклопедія на родного життя”, то як же трактувати такі заяви ке рівників обласного рівня”. Є люди, які думають, що на них починається і кінчається культура, але в Іва но-Франківську є такі на високих посадах, що не пе редплатили видання творів Івана Франка. Поет Олександер Блок сказав, що тільки закоха ний має право називатися людиною, але автор стат ті твердить, ”що той, хто знає історію краю, його культуру, звичаї і мову має право називатися слугою свого народу”. Дуже дивно, що Івано-Франківськ досі не має пам’ятника авторові ’’Вічного Революціо нера”. Кілька років тому була надія, що пам’ятник буде. Був розписаний конкурс на проект. За якийсь час приїхали з Києва автори проекту Стуканов і По- стопенко, цей останній голова ревізійної комісії спіл ки художників і очевидно переможець конкурсу. Місцеві художники були за проектом львівського скульптура Садовського, але він мав ’’вужчі плечі” від столичного, який таки виграв. Проект був такий, що "міг страшити людей”, але якось він пізніше мі нявся, але пам’ятника і досі немає. С. Пушик боліє над тим, що зникають пам’ятки культури, як н.пр. довгопільська церква на Гуцуль- щині, під якою Іван Труш намалював найкращий портрет Івана Франка. Де поділася тисьменицька церква ”як пам’ятник”, що містила в собі музей народного героя Довбуша, який чомусь перенесено до Печеніжина. В Космачі немає вже Довбушевої церкви. Діються прикрі речі: учні косівського технікуму художних народних промислів впродовж років об крадали церкви з золотих чаш, з яких робили позо лочені топірці і продавали їх у Косові на базарі. Вкін ці базар закрили а винних засудили, про це була згадка в ’’Прикарпатській Правді”, але ніхто не ду мав друкувати про те, що в Косові згорів музей і ні кого за це не покарано. Автор статті приготовляв статтю про згаданий музей, в якому були скарби гу цульського мистецтва і коли стаття була готова, по відомлено його, що не треба вже статті, бо музей згорів. Сказано, що сторож, якому було холодно, за палив пічку славного кахляра О. Бахметюка (пічка була музейним експонатом), від неї загорілась стіна і все пішло з димом. Сторож був батьком директора музею Туцульщини”. Ніхто не був потягнений до відповідальности. Це велика шкода, бо пропали безцінні скарби нашої культури. З музею Покуття в Ж аб’ю більшість експонатів загинула під час війни, а решту розграби- ли, як було сказано ’’фашисти”, але і свої ’’ревнителі рідної культури” допомогли в цьому. Мала частина експонатів того музею перейшла до Івано-Франків ського крайознавчого музею, але після смерти Ста ліна за розпорядженням ’’переглянути фонди” му- 4 ’’НАШЕ ЖИТТЯ” БЕРЕЗЕНЬ 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
