Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІСТОРІЯ одного життя. 6 липня 1987 року сповнилося 100 літ від дня народин пані Ольги з Ковчів Наконечної, довголітньої членки 47-го Відділу СУА, мами Марії Вергун. Не кожному Господь дозволяє дожити до такого по важного віку, а ще й в доброму здоров’ї, не кожного обда ровує цим найкращим даром життя, а особливо, як людина це життя вміє використати. Життєвий шлях ювілятки був важкий і бурхливий. На родилася вона 6 липня 1887 р. в селі Узінь Станиславів- ської обпасти, Галичина, у священичій родині о. Григорія і Марії з Яськевичів Ковчів. В родині було п’ятеро дітей: най старший син о. Омелян згинув у німецькому концентрацій ному таборі в Майданку, друга з ряду Ольга, наша ювілят- ка, третя Софія заміжня за о. Свістелем, Наталія — заміжня за о. Чужаком — мама Марусі Лозинської, членки Відділу та наймолодший син Евстахій — батько Христі Ковч, також нашої членки. У великій любові до Бога росла і дозрівала наша юві- лятка. Вона була однією з перших учениць славного діво чого Інституту в Перемишлі, з якого вийшло багато визнач них провідних жіночих постатей, між ними Олена Лотоць- ка. З Перемишля ювілятка переїхала до Львова, де закінчи ла музичну консерваторію гри на фортепіяно. По закінчен ні студій вийшла заміж за о. Антона Наконечного і зразу виїхала з ним на парафію в Карпатах, до Ворохти. Від того часу праця для українського народу була основним зміс том її життя. Подружжя Наконечних розвинули свою куль турно-просвітню працю над піднесенням духовного, куль турного і національного життя верховинців. У Ворохті захо пила їх Перша світова війна. Батько п. Ольги згинув у ви звольних змаганнях як військовий капелян в 1918 році. Окупаційні сили переслідували в першу чергу провідну верству, якою були священики. Не поминули й родини На конечних. Мадяри заарештували о. Наконечного, який вря тувався від розстрілу завдяки батькові Христі Ковч. Вир вавшись з Талергофу подався з родиною на Поділля, звід ки довелося втікати з австрійським фронтом від москалів. Заїхавши в Дрогобиччину, поселився в селі Урож, обслуго вуючи дві парафії. Там пережили епоху української рево люції та народження української самостійної держави 1917-21. Після кількох переїздів по парафіях, родина Нако нечних опинилася знову над Білим Черемошем в селі Ф е- рескуля Косівського району. Тут о. Наконечний з родиною пережили польську окупацію українських земель. У цій гір ській місцевості найдовше виконував священичі обов’язки, розвиваючи велику діяльність на просвітянському і куль турно-мистецькому полі. Велику ролю в цій праці відігра вала молода їмость — наша ювілятка — засновуючи ама торські гуртки. Ставила п’єси, дбала про культурний роз виток українського жіноцтва, працювала над інтелектуаль ним розвитком молоді. Друга світова війна принесла ще більший удар ювіпятці: більшовицька влада ув'язнила і запроторила на Воркуту їхню одиноку доню, Марію Нако- нечну-Вергун, що й було причиною смерти о. Наконечного, який з розпуки І туги помер в 1942 році під час німецької окупації. Важка і незавидна була доля самітньої жінки. Прийшли мадяри з німцями й на донос поляків її арештова но, одначе вона чудом врятувалася. В 1944 році, втікаючи перед більшовицькою навалою, ювілятка покидає Рідні Землі та подається в незнане. Через переселенчі табори Німеччини, мандрівка закінчується в 1951 р. в Америці. Перебувала спершу в Клівленді, по 17-ти роках переїздить до Рочестеру, замешкує в сестри Наталії Чужак і її дочки Марії Лозинської. Кволого здоров’я, нездібна сама собі до помогти, завдяки старанням і помочі мґр-а Мирона Руснака вдалось ювілятці дістати приміщення у піклувальному домі св. Івана, де здобула собі симпатії і приязнь лікарів та мед сестер і має добру опіку. Найбільшою журбою її була незнана доля її одиначки. Членки 47-го Відділу з ювіляткою: Зліва: М. Пилипець, І. Руснак, Марія Наконечна-Вергун, М. Крамарчук, М. Лозин- ська, І. Мартинець — сидить Ольга Наконечна. Executive Board of Branch #47, Rochester, NY Марусі, одначе не тратила надії, віруючи, що її доня живе. Її тверда віра, глибока молитва і піст допомогли їй зустрітися і злучитися з донькою в 1977 році, коли совітський уряд по довголітніх стараннях, дозволив п. Марусі виїхати до Аме рики для злуки з родиною. По 38-ми роках розлуки сповнилися молитовні благан ня ювілятки. Одначе й за це мусіла заплатити дорогою ціною. Місяць по приїзді п. Марусі, радість із сумом обня лись, бо через неправильну циркуляцію крови ювілятку по збавляють однієї ноги, але й це не заломило її бадьорої по стави до життя, бо вона дістала свою єдину розраду і поті ху, дочку Марусю, з якою вона уже не розлучається... Відзначуючи сотий рік життя пані Ольги Наконечної, уся родина, членки 47-го Відділу СУА, приятелі ювілятки місцеві і з далекого Чікаґо, з Канади, з Бофало, священство і Сестри Служебниці зібрались 5 липня 1987 р. в приміщен ні школи св. Йосафата, щоб віддати честь і пошану та ви словити глибоку любов достойній ювілятці. Три покоління зійшлись, щоб привітати усміхнену, з очами повними сліз радости, достойну ювілятку. Провадила цією зустріччю Іванна Мартинець від СУА, а словам привітів і висловам по шани не було кінця. Червоні китиці квітів для шановної юві лятки і її доні Марусі Вергун були доказом прихильности, любови і пошани присутніх до обох страдниць земного життя, яке завдало їм море смутку й принесло безліч ра дости. Несподіванкою для ювілятки була присутність Ва силя і Анни Кізланів, яких вона залишила ще на Гуцуль- щині. П. Кізлан привітав ювілятку у своєму гуцульському строї, що викликало подив усіх. Із словами привіту при їхала з далекого Чікаґо Іванна Городиська, яка виростала та черпала знання від родини Наконечних, особливо юві лятки. Внучата пані Городиської, які живуть в Рочестері, піднесли також соленізантці квіти, а вона зворушена цілу вала їхні голівки на знак подяки. Внесено уродиновий торт із 100 свічками, що їх одним подухом згасила щаслива пані Ольга. Відспіванням кількакратно ’’Многая Літа” учасники підходили з побажаннями, а ювілятка з усмішкою, дяку вала і дякувала... Не зважаючи на те, що вона в інвалід- ському мобільному кріслі, її розум і пам’ять напричуд до брі, вона любить оповідати про минуле, слухати інших і читати. Хай спогад про соті уродини залишиться у пам'яті нашої соленізантки ще на довгі роки, й дай Боже їй даль шого здоров’я. Родина і приятелі приготували смачне печи во й подбали про холодне шампанське для всіх присутніх, які ще довго гуторили. Мар|я Крамарчук 26 ’’НАШЕ ЖИТТЯ” БЕРЕЗЕНЬ 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
