Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДУМКИ НАД ПРОЧИТАНИМ. Багато кладовищ виросло в різних країнах посе лення нашого народу. Внедовзі, у Провідну Неділю, чи на Зелені Свята тисячі українців підуть на кладо вища вшановувати пам’ять померлих членів рідні, громадян, померлих предків. Варто є познайомитися із статтею, що появилася у львівській газеті ’’Вільна Україна” з грудня 1987 p., бо вона торкається теми шанування пам’яті помер лих, а її наголовок: ’’Наша пам’ять — наша совість”. Стаття викликає у читача думки, що оформлю ються у два відокремлені поняття: одні зорові, а другі — душевні переживання. Відвідування кладовищ у Львові, піклування мо гилами померлих викликає в автора статті здивуван ня, чому власне це відбувається 1 листопада кож ного року. ... ’’Міріяди свічок на могилах. Вісім горить на постументі пам’ятника Каменяреві. Група людей прибирає могилу Кос-Анатольського. Скрізь квіти. Багато квітів.” Це саме і на Янівському кладовищі: ’'Іду трамваєм. Поруч дві старенькі з квітами. Питаю: їдете поминати померлих? Так — відповідають — бо сьогодні день пам’яті.” І автор дивується, чому саме дата 1 листопада, дата події, що відбулася піввіку тому? Він наводить короткі відомості із історії, що сягають панування у Львові Австро-Угорської монархії, про визвольну бо ротьбу й проголошену Західно-українську республі ку (ЗУНР). Він не щадить різких висловів, зрештою часто уживаних в радянських публікаціях, коли йдеться про визвольні змагання українського наро ду. Автор наводить інші історичні події, що на його думку більше варті для відмічування пам’яті помер лих предків. Державні, влаштовувані у Львові шанування по мерлих на думку автора, є вислідом, формалізму, штучної бездушної інсценізації. Походи, в яких бе руть участь студенти, робітнича молодь, школярі та воїни ’’проходять мимо могил предків”. "Але без лю бови до коріння свого, без пам’яті про могили бать ків — не може бути любови до батьківщини”. (Для пояснення: походи у Львові відбуваються до ’’Холма Слави” та до "Меморіяльного кладовища воїнів Радянської Армії”). Але не важні тут думки автора, може навіть тро хи й не зрозумілі, і протиріччі. Образ, який автор змальовує перед нашими очима — його варто про аналізувати. Наведений на початку опис могил у квітах і сві чах на кладовищі кінчається так: ”А в проходах та алеях — сміття. Сміття між могилами, сміття на по критих мохом надгробках і на усім цим — димовий туман.” Автор пише: ’’Львов’яни з традиційною гордістю шанують пам’ять про минуле, про покоління своїх предків. Та й є чим гордитися! Личаківка — музей під голим небом, в якому майже три тисячі художніх надгробків — справжніх скарбів архітектурно- скульптурного мистецтва. Але кладовище сьогодні в занедбаному стані. Багато цінних пам’яток не ре ставрується, нищаться, окремі з них вимагають не гайно реставраторів. Значно гірший стан на Янів ському кладовищі. Тут є такі смітники, яких і не обійти”. Ось кілька наведених автором цитат із навчаль- но-виховного пляну середньої школи: "Кладовище — це людська святиня. Це не прах минулого, а вічно живе коріння майбутнього. Умій берегти людську святиню. Біля могил своїх предків байдужим може бути тільки негідник або кретин”. З іншого твору: ’’Бережи й шануй пам’ять про по мерлих. У кого немає в душі минулого, в того не може бути й майбутнього.” І ще: "Кожна людина — це неповторний світ. Під кожним надгробником — світова історія” (Г. Гейне). Слова гарні, виховні. Але стаття автора показує, що слова не ідуть в парі з дійсністю. Для нас, українців поселених поза Україною, "наша пам’ять — наша совість” стала провідною думкою для багатьох починів, культурних надбань, у вихованні народженого поза Україною покоління. Пам’ять про минуле й пошана до наших предків дає силу для збереження української ідентичності. Так, наша совість підказує нам зберігати минуле у нашій пам’яті і з тією думкою творити теперішнє і май бутнє життя поза Батьківщиною. Листування В е л ь м и ш а н о в н а П а н і Л ю б о в и ч ! У "Нашому Житті", рік XLIV, ч. 10 за листопад 1987 р. появилася стаття "Калейдоскоп", упорядкована Хрис- тею Годів-Юзич. Під заголовком "США" пишеться про пані Helda Crooks з Каліфорнії. Ця пані була реконвалесценткою після запа лення легенів. За порадою свого чоловіка лікаря, вона почала лазити по горах, щоби набути знова сили до ж ит тя. Пані Crooks каже, що є багато депресії поміж людь ми старшого віку і тому треба уміти жити. Вона сама має коло 80 років життя. Я хочу сказати це, що проблема депресії появляється не тільки поміж старшими, а також поміж молодшими. Поборювання цієї проблеми у загальному стилі життя — коротенько, треба знати як жит и! Мене ця стаття дуже зацікавила і навіть підвищила мого духа ентузіязмом, тому, що читаючи про цю паню Crooks бачу, що інші люди також мають такі проблеми і їх успішно поборюють. Також радію тим, що журнал "Наше Життя" таку статтю помістив. Щиро Вам дякую і бажаю Вам даль шого успіху у редакції цього журналу. Всего найкращого Д"Р Евген Апостолюк Парма, Огайо 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ” БЕРЕЗЕНЬ 1988 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
