Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
лум’ям багаття, молодий зарослий чолов’яга гріє ру ки і гучно захвалює, — усе шпилькове і запашно-зе- лене, прекрасне! Година уже пізня, тихнуть вулиці, ще вертаються спішні кроки до хатніх брам, і темні мури роз’ясню ються теплими світлами вікон. У ясній кімнаті підня ті завіски, дрібне личко ледви сягає шиби, широко розплющені дитячі очі непорушно глядять у високе, ще беззоряне небо. Наріжне вікно останньої хати ледве кидає світло у півтемну кімнату, де в крузі на стільної лямпи похилена темна голова. На столі білий листок паперу і густо записані рядки-слова. Може з кінця світу, з безмежних просторів хтось рідний-най- рідніший прийшов у свят-вечірню гостину? Високий дім зліва аж б’є об шиби променистою радістю — мерехтять ялинкові свічі, співає коляда.. ”А Марія повиває, до серденька пригортає, Йсусе, Сину мій”, чиїсь спішні кроки, двері широко відкриті: — Приїха ли! Приїхали в гості! Морозний вітер втомився і приліг відпочити у прицерковнім завулку. Світляний відсвіт ясніє над містом, глибшає темінь неба і починають висипатися далекі різдвяні зорі. На небозводі Сходу вже підій мається на висоти чистим сяйвом первозоря, та, якої ждемо усі, далека — і близька, найдавніша і все оновлена, сповнена людської туги і надії, — світло- ясна зоря Вифлеємської Правди. Слава Дрималик-ІІІевчик ПРЕЧИСТА В СЕЛІ Селом скрипить мороз. Смереки стоять вздовж шляху — ніби ліс, Саньми, казали, хтось здалека шляхом цим Паню раз привіз. З одежі знали — не тутешня, І на руках маленький Син. В очах щось мала, як безмежжя, Дитини очі — неба синь. Прийшла під хату до Якима (Яка то й хата в бідака!): — ”Не мали б, ґаздо, ви для сина хоч пів горнятка молока?” — "Не маю, Пані. Прошу ближче, погрійтесь трохи, бо зима, — корова впала восени ще, за другу тяжче і — біда...” На лаву сіла Пані біла, й оповів усе Яким, аж нагло дивиться: з’ясніла і біла Пані й Пані Син. І похилився на коліна Яким, і чув слова святі: — "Мій Син прийшов, бо Україна розп’ята знову на хресті...” Село. Колядка. Нічка синя. Леґенда ходить по хатках: Як Богородиця для Сина в селі просила молока... Анатоль Курдидик ТАКА САМА ГРУША Олександра Ю. Копач ’’Л ю д и н а і Б а т ь ків щ и н а — це цілість, не ф ізи чн а, буквал ьна, але власне духова". Д - р Ю . В а с с и я н Бачите цю грушу? З білого широкого рукава непевним рухом під неслась у сторону вікна спрацьована рука і... тяжко впала на покривало. Хворий закашлявся.. — Цю грушу вигодував я з маленького зернятка з нашої таки грушки в Україні... — Кх.. кх... і знов за кашлявся старий Дмитро, аж сльози потекли по жов тому, поморщеному лиці. Принишкло шелестіли за вікном віти крислатого дерева. — Спочиньте, не зворушуйтесь, не хвилюйтесь, спочиньте тепер. Заспокоювала сусідка. — Небавом і зовсім спочину. Мггг... жаль тільки, що не в своїй землі. А ви те знаєте як у нас гарно! і мертвим добре лежати. Прибіжать діти на Велик день, граються весело поміж гробами, а стариня гуторить.. Кх.. кх... Рука, як корінь відривалася з-поміж квітів по кривала, і знов опадала. Зір тужно — тужно обіймав грушу за вікном, на маленькому подвір'ї. — У нас така сама груша була вдома на обійстю. Хлопцем під нею спав не раз... Високо вилазив, зри вав ’’баби”. А конари такі широкі були, що як вітер повіяв, то скидав грушки крізь вікно, так прямо на стіл. — Спомин усміхом роз’яснився. — Хворому наче легче стало. — Ви те не знаєте нашого села., ні не знаєте. Гарне було як квіточка. У Дністрову воду пригляда лося мов у дзеркало. ...кх.. кх... Думав... вернусь.... заживу по-людськи. Усе, що тут заробив, усі доляри вислав. Уже й хату збирався продати. А тут війна вибухла! Кх.... кх... Син пішов до канадського вій ська... Не вернувся більше., не вернувся. Сумна мовчанка присіла край ліжка вмираю чого. Задумано на грушу споглядала. — А, знаєте... ціле моє життя у жменю візьмеш., так, так у жменю. І зернятка дозрілі сипляться крізь пальці, мої дні... Старіла рука не вдержить їх уже більше... Повіки лагідно прикрили сумні очі. З вершечка груші свавільно перескочив промінь заходячого сон ця на лице шляхетне, добре. Врисувувались у риси несказанний жаль і туга за своїми людьми, за рідним краєм. Тихенько підходила... смерть. 8 НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
