Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
дитину, показував їх знімки, він дуже за ними тужив. Коротко після тої нашої зустрічі друг Олесницький згинув у бою з большевиками. Мушу сказати, що при всіх страшних умовинах життя — ми все зносили з великим гумором і ми зав жди бачили тільки добрі сторінки нашого побуту і життя і ми старалися якнайбільше сміятися. Мабуть то уможливлювало нам перебути ті тяжкі хвилини нашого життя. Тут може буде цікаво ствердити одне, що Катру ся, яка ціле своє життя була в революційній бороть бі, не любила революційних пісень і наприклад, ко ли ми разом кудись ішли і я починала співати рево люційні упівські пісні, то вона протестувала і казала, що має того досить і просила, щоб співати сенти ментальні, навіть любовні пісні. Ці їй багато більше подобалися і вона казала, що має цього всього вже досить, що на кожному кроці тільки кров і боротьба. Досить того, що ми це все щоденно переживаємо і непотрібно це ще нагадувати в наших піснях. Це не вона одна, а багато друзів, зокрема ті, які були стар ші від нас і робили революційну роботу ще в ті часи, як ми були дітьми, реагували в цей спосіб і наша ре волюційність у піснях не дуже їм підходила до сма ку і не дуже їм відповідала. Ще один фрагмент з на ших переживань. В тому часі коли ми користувалися нашими фальшивими документами, ми переїжджали з Катрусею поїздом через станцію Ходорівду стан цію, де пізніше Катрусю зловили. Ходорів був заліз ничним вузлом і ту станцію дуже сильно контрольо вано. Там постійно було КҐБ, так і як на інших стан ціях, але там контроля була дуже сильна. Як ми пе реїжджали, поїзд наш став на станції і ми стояли у вікні. Ми були вбрані по-цивільному, в одязі, який носили в містах, бо ми мали документи як мешканки міста і також відповідні посвідки з праці. На другі шини під’їхав тягаровий поїзд, якраз напроти нашого вікна. В тягаровому поїзді я побачила 2-ох вояків, яких я знала з одного села, де я перебувала і, де я пережила большевицьку облаву. Це були два молоді українці з Києва, які тоді, коли нікого не було в хаті з інших вояків, говорили з нами українською мовою і сказали, що вони з Києва, примусово мобілізовані до КҐБ, що вони голосилися, щоб піти на фронт, але їх просто призначили до КҐБ і вони мусять робити ту роботу, яку саме під час облави роблять. Для мене був це великий шок, коли я побачила напроти себе одного з них і, як я його пізнала, то він мусів теж пі знати мене. Ми з Катрусею були так конспіративно виховані, що конспірація була вже в нашій крові. Не треба було говорити, вистарчало тільки глянути і ми вже себе розуміли. Катруся зараз відійшла від мене, пішла десь до іншого вікна і виглядала на станцію, не хотіла, щоб думали, що вона нарошне раптом зникла. Ми стояли так чверть години, що видалось нам вічністю. Цілий час я думала і Катруся думала теж, що той вояк зголосив нас до КҐБ, яке було на станції і напевно зауважив, що як перший раз мене бачив, то я була селянкою, а тепер я є по-міському убрана і, що зараз прийде контроля до нашого поїз ду і мене заберуть, як підозрілу особу. По 15-ти мі- нутах тягаровий поїзд рушив і знайомий вояк крик нув до мене: ”До побачення Ґенка Перець”, що озна чало, що він мене пізнав, бо так я називалася в тому селі де була облава. Ще один показчик того, що ми переживали і, що зустрічали різних людей. І тих, які вбивали і тих, які помагали чи рятували. Катруся мала велике почуття гумору і фантазію. Одного дня прийшла їй до голови фантазія, що вона нас усіх переіменує. Кожний із нас мав псевдо і ми знали себе тільки по псевдах. По прізвищах знали себе тільки ті, які походили зі Львова і були собі зна йомі, або ті, які подружили і сказали собі свої пріз вища. їй захотілося нас назвати: жито, овес, отава, гречка тощо, але це не прийнялося. Такою власне була Катруся, вона була весела, безпосередня, легко нав'язувала контакти та мала дружні відношення до кожного, незалежно від стажу чи функції, яку той хтось мав в організації чи в під піллі. Була приємна у співпраці, прислуховувалася до думок других, радилася як розв’язувати пробле ми, не накидала своєї волі, а найважливіше завжди була повна оптимізму і життєрадісности. Часом тіль ки була нетерпелива, бо на нерви діяли їй понурі люди, які все бачили трагічно. Беручи до уваги це все, що я сказала про Катру сю, можна дійти до внеску, що її натура і шляхетний характер дозволили їй пережити 25 років у больше- вицьких тюрмах. БЕЗСМЕРТЯ У країнська П овст анська Армія пробиралась на Захід. Її від ступ супроводили запеклі бої з ворогом. Ледь-ледь світало. З лісу вийшла жінка й швидкою ходою попрямувала стежкою вздовж річки до села. Огля нулась і завернула поміж хати. Підійшла до крайньої хати та легенько постукала тричі у вікно. Настя відчинила двері, глянула уважно навкруги і кив нула головою. Обидві жінки увійшли в хату. Прибула присіла біля ліжка дитини і завмерла в безрусі. Дитина ворохнулася, але не збудилась, а мати й не хотіла будити, так ліпше... Хвилини минали швидко. ...Треба йти — шарпануло мов холодним лезом ножа, і в грудях немов щось обірвалося. Підвелася важко з землі, обернулася і кинулась обняти заплакану Настю. Насте! Не згадуй лихом. Збережи його для життя... — сказала пошепки. Щось стрясло нею, але закусила зуби й вийшла з хати. Пішла стежкою назад звідки прийшла, назу стріч своєму призначенню. При вході до бункра чекав на неї чоловік. Обнялись... Тепер останній бій, а там смерть, як утвердження свого існування... Бій тривав цілий день, а під вечір вже не стало набоїв. Останню Гранату залишили для себе, іншої дороги не було. Повітрям сколихнула детонація. Земля розкололася на дрібні шматочки і полетіла далеко-далеко вгору, роз кидаючи каміння і частини тіл тих, які вибрали смерть. А на темному небі плакали зорі... Мара ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1987 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
