Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
же важливий був відділ суспільної опіки над роди нами членів УПА, арештованими, засланими, опіка самітними дітьми, які залишилися чи родинами, які були вислані, зокрема в большевицький час, на Си бір чи денебудь в інші простори Радянського Союзу. Ще був вишкільний відділ, якого завданням було організувати вишколювання медиків на лікарів. Я почала співпрацювати з Катрусею в 1943 p., тоді, коли почали організувати підпільний Червоний Хрест. Я до того часу працювала в юнацтві, в його крайовому проводі, так що то був для мене перший стик з активом організації Українських Націона лістів. Де переживала Катруся відхід німців зі Львова — того я не знала. Показалося, що Катрусю зловили большевики на т.зв. "мертвому пункті”. Зв’язки в тому часі, ми старалися не робити по хатах чи по містах, тільки десь на якихсь певних пунктах, щоб в той спосіб оминути большевицького терору по селах над селянами чи над місцевим населенням. Катруся пізніше оповідала мені сама, що вона пішла на такий пункт, де були три дерева і там мала зустрітися із зв’язковою, яка мала передати їй якісь інструкції. Тоді відбувалася в тій околиці облава, вона не була про це поінформована, а большевики забрали всіх, кого вони зловили в тій околиці і за брали також її. Вони не знали тоді кого вони зловили, але вони били всіх і в тому числі побили і Катрусю. А побили її так сильно, що вона лежала в сільській хаті, де вони зробили свій адміністративний пункт і була не притомна. Вони залишили її в кімнаті і, як вона прий шла до притомности побачила відчинене вікно, пе ресунулася через нього, впала коло вікна і покоти лася в город. Недалеко було поле, а там місцеві се ляни знайшли її, сховали під снопи, а пізніше пере везли її до іншого села. Большевики, як зорієнтува лися, що її в кімнаті нема, почали за нею шукати. Перешукували ціле село, а як її не знайшли, дали собі спокій із дальшими розшуками. Катруся декіль ка місяців була важко хвора. Вона мала поранені, побиті ноги до того ступня, що їй поробилися чиряки на ногах, а тоді в наших умовинах це було дуже тяжко вилікувати. Очевидно Катруся не могла тоді виїжджати чи виходити в терен; вона могла тільки кермувати роботою, ділитися своїми поглядами, давати певні доручення, інструкції, але перевіряти терену не могла. Як тільки Катруся змогла вже свобідно поруша- тися зараз вона почала об’їздити терен. Одну облаву ми пережили разом з Катрусею і щоб мати уяву, як виглядало життя в таких умовинах — може цікаво буде про це розказати. Це було в Бе- режанщині — велике село Конюхи, яке тягнеться приблизно 10 км. Ми прийшли до того села над ра- ном. Було нас тоді 4-ри жінки, крім того була боївка, з якою ми йшли. То була Катруся Зарицька, Галина Дідик, псевдо Анна, моя дуже близька подруга псев- до Роксоляна, прізвища її не подаю, бо не знаю чи вона ще живе і я. Ми вертались із вишколу (радше дискусійна група). Тоді приходила певна нова лінія, або інакше скажімо інтерпретація певних акцентів в програмі підпілля. Крім нас були там ще інші і ми мали надзвичайно бурхливі дискусійні дні і тоді відходячи, перейшли ми до села Конюхи, щоб там переночувати і йти дальше. Ми прийшли над раном, то був березень, топи лися сніги — болото страшне... Нас запевнили зв’яз ковий і станичний того села, що большевики тільки- що виїхали і ми можемо спокійно залишитися. Кілька годин пізніше большевики окружили не тільки ціле село, але окружили знову великий комплекс сіл, так, що ми мусіли перебути в тому селі 2 тижні переодяг нені за селянок. Большевики знущалися дуже силь но, хотіли побоями дістати якінебудь інформації і думали, що зможуть довідатися про деякі контакти чи зв'язки з УПА. Вони в тому селі при допитах одну дівчину побили, деяким поломили руки і ноги, але все одно нічого не довідались. До того села при їжджала навіть спеціяльна дослідча комісія з Києва, бо чомусь їм здавалося, що то якраз там у тому цен трі, повинні бути якісь вищі командні пости. Методи, якими большевики працювали були такі, що вони приносили на картці написану заяву, що тут чи тут є криївка і тоді починали бити. Вони показали нам таку карточку, але ми могли зразу пізнати, що карточка написана кимсь із східніх областей, бо де які букви були написані інакше, як їх писалось у Га личині — отже ясно було, що ніхто з того села не зробив доносу, що це попросту большевицька про вокація, щоб у такий спосіб добитися певних вис- лідів. Вони тоді дуже нас там побили. — Переносили те також і наші селяни. На щастя ми тоді вийшли ціло, вдалося нам цю облаву перейти спокійно в тому розумінні, що нас не зловили і що ми перейшли в інший терен. Я згадувала про те, що до завдань Червоного Хреста належав також вишкіл лікарів. Це були сту денти медицини, зокрема вищих семестрів, яких вишколювали лікарі, яких ми мали у себе, на хірур гів. Ця ділянка медицини була в нас найбільш потрібна, бо властиво інших хворіб не бралося під увагу. Кожний хто мав простуду або якусь легшу хворобу, мусів поборювати її без лікарської опіки. Щойно тоді як прийшли поранення, де вже практич но треба було лікарської опіки чи переведення опе рації, треба було хірургічно вишколених медиків. Така одна хірургічна школа була в присілку села Поручин у Бережанщині, де вишколювались тоді 12 медиків на хірургів. Ми прийшли пізно в ночі і вони на нас чекали, бо були повідомлені, що ми маємо прийти. Було приєм но зустрітися по довшій неприсутності і тут хочу сказати, що спеціяльно друг Ярий (Олесницький) був вдячний якщо хтось прийшов і він міг перед кимсь виговоритись і оповідати про свою родину. Він годинами міг розказувати про свою дружину і 6 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1987 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
