Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЛЮ БОВ КОЛЕНСЬКА МОЇ ЗУСТРІЧІ З ВІРОЮ КЕ Спочатку із журналісткою Вірою Ке я зустріча лась на сторінках української преси, передусім у ка надському тижневику ’’Новий Шлях”, у рубриці п.з. ’’Куток для жінок”. Впродовж довгих уже років там появляються Вірині інтелігентні, дотепні, забарвлені іноді й сатиричним мазком пера спостереження про жіночий світ, а з ним і про сучасні події, що обрам- люють життя української спільноти на поселеннях. Познайомилась я також з Вірою Ке, читаючи її стат ті, дописи та рецензії у щоденнику ’’Свобода” та ба гатьох інших часописах. Перо журналістки легке, невимушене, закраплене гумором, влучною та кмітливою спостережливістю. Знайомлячись з Вірою Ке в щоденному житті ук раїнської преси, зродилося в мене бажання поба чити її особисто, поговорити з нею ’’схрестити з нею мечі у приязному товариському ’’двобої”. І ось, здається, прийшла нагода. Доля (у постаті моїх дочок) спрямувала мене до Вайлдвуду Крест — на українську соняшну Рів’єру. А там одного дня облетіла українських вакаційників вістка: ’’Знаєте... чули ви... з Канади приїхала наша Віра Ке!” Завантажуюсь усілякими речами, що їх, звичай но, потрібно, а дуже часто зовсім ...непотрібно на морському побережжі, і поспішаю на пляж. Подоро- зі зустрічаю знайомих, які кажуть, що кілька хвилин тому бачили нашу журналістку. Мандрую берегом океану, і очі мої намагаються виловити постать Віри Ке поміж юрбою курортників. Але не так воно легко — справді пляж, на якому отаборились наші вакацій- ники — невеликий, але який же велелюдний! І карта тий, картатий аж мерехтить ув очах... Та я не поступаюся і далі напружено і невтомно її шукаю. І знову мене інформують: ’’Віра Ке? як же це ви її не бачили. Вона щойно йшла попри нас. Не бачите, вона біля мосту”. Зідхнувши, поспішаю ту ди... Розглядаюсь, висилаю свій зір на всі сторони світу. Та де там... Ані сліду! Врешті зупиняюся ще біля однієї групки людей, які майже з бойовим запалом (одні — за, а інші — проти) обговорюють справу "Вотерґейту” Ніксона. Правда, вони ледве мене бачать, і ледве чують і на певно нетерпляче чекають, щоб я якнайшвидше ’’змилась” із їхнього поля зору, але й може тому до бре не дослухавши про що запитую, доволі ґречно спрямовують мене, у зовсім протилежний бік. Завер таю свої кроки і далі шукаю. Блукаю поміж лябірин- тами барвистих, припорошених піском парасолів, що під сильними подувами вітру ледве тримаються землі. Просуваюсь біля ’’русалок” у привабливих ”бі- кіні”, та й коло менш принадних, якихось чудних лю дей із понамазуваними білою мазюкою носами (оте чародійне мастило нібито має не допустити сонця). Переходжу попри наших українських донжуанів, що, начебто оті чорногузи, бродять по піску у високих шкарпетках; либонь нашим вайлдвудським лицарям довелось надто ’’обшкварити” ноги. Зустрічаю подо- розі різних страдальників, які ради краси, а ...трохи і ради здоров’я смажать свою спину, батожать її гаря чими променями сонця... То й не диво, що потім, за мість спокійно спати в ліжку — не одну нічку... ку няють у фотелі. Але грець з ними! Адже мені треба знайти Віру Ке, тому далі шукаю, шукаю. Даремно, ані ’’слиху ані диху”! Проковзнулася кудись, наче в’юн, і пропала! Зачуваю, що буде авторський вечір, сьогодні вже покійного, нашого письменника і журналіста Ва силя Софронова Левицького з нагоди появи його книжки п.з. "Кланялися вам три України". Надходить вечір і я туди іду. Людей так багато, що протовпи тись годі (трудно уявити собі сьогодні таке явище!). Наш письменник читає: заслухуюсь... Час пливе, вечір кінчається... До Софронова Левицького підхо дять присутні, поміж ними і я: висловлюю своє признання, обмінюємось думками. Прощаюсь і хочу відходити із залі, коли глип — і бачу Віру Ке. Радше догадуюсь, що це вона, адже світлина її завжди по являється вгорі згаданої її рубрики у тижневику ’’Но вий Шлях”: гладенько причесане волосся, тепла ус мішка,.бистрий погляд... Повертаюсь іти до неї, але мої приятелі а в цій хвилині мої... недруги заходять мені дорогу. Так тоді і знову не довелось мені з нею поговорити! Аж приходить день 23-го вересня 1972 року — Третій З’їзд Українських Журналістів Америки на 14 ’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЛЮ ТИЙ 1987 Віра Ке Vira Ке Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
