Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
вулиці Петра Скарги не тільки Музеєві фінансово не під силу, але й взагалі не потрібна. Та незабаром зазіхання польської влади на інтереси Музею скін чилися. Скінчилася й сама польська влада. З приходом совєтської влади не тільки нумізма тика, але й наукові праці Свєнціцького відійшли на задній плян, а зручно було друкувати філологічні тексти на великому ’’Адлері”, що легко переставлявся з ’’гражданки” на латинку, і тільки грецькі приклади треба було вписувати від руки. Переривався і хід праці над ’’Словом про Похід Ігоря”, де на моє здиву вання застосовувалась статистика, бож довелося пи сати пляни і звіти квартальні, піврічні, річні, борони тися від безглуздих наказів нової влади. Ішли листи за листами і до Москви, де в управлінні мистець кими ділами міг захистити нас впливовий історик мистецтва Ігор Грабар, давній приятель Іларіона Семеновича з Закарпаття. Тим часом до давніх працівників долучилися нові. Своїми були Михайло Драган-заступник дирек тора, Мокрицький-книговод, Ліда Паращук — рестав ратор ікон, Анісія Свєнціцька-консерваторка тканин, Віра Свєнціцька, автор праці про дерев’яні різьблені ручні хрести, а милими новими — екскурсоводи: Іван Іванець ("Янцьо”), Роман Турин, брати Ліщин- ські, Володимир Ласовський. Виявила нова влада і якусь ласкавість до Музею, дала три ’’путівки” себто можливість поїздки в Ленінград, Москву, Київ, Крим. Приділив Іларіон Семенович цю приємність наймо лодшим: Ліді Паращук, дочці Вірі і мені. Та розчару вання прийшло дуже скоро, бо провірка особистих даних виключила і Віру і мене. Поїхала одна Ліда. Тим часом Національний Музей об’єднано з Му зеєм Дзєдушицьких в одну Львівську Державну Кар тинну Галерею, ще залишаючи Свєнціцького дирек тором, але вже паралізуючи його можливість купу вати намічені ним експонати для Музею. Показалося, що в таких справах рішальний голос має також головний бухгальтер, Рубін Рубінович Рубінштейн. Як почував себе творець Музею, що завжди мав на прикметі тут образ, там стародрук і звик набувати ці скарби в міру припливу необхідних коштів за давно продуманим пляном! Далі почались примусові ви клади для "Підвищення кваліфікацій”. Запам’яталось із них тільки смішне: доповідач просив вибачення, що не має українського перекладу Ґете і тому зацитує його в оригіналі. І зацитував... російською мовою! Одного разу зібрали нас у залі Музею Дзєду шицьких на свого роду "профсоюзні” збори і ревно заохочували висловлюватися проти директора, який то він мовляв був гнобитель чи визискувач, тепер наші кривди будуть направлені, настане справедли вість. Не знаю, як почували себе організатори цієї імпрези, коли промовці один за одним підносили заслуги директора, говорячи з признанням, подивом, пошаною, а може й любов’ю, перемінивши ці збори в демонстрацію нашої повної льояльности до дирек тора. Ми навіть умудрилися післати когось по квіти і урочисто вручити йому китицю на закінчення цих зборів. За якийсь час Свєнціцького таки позбавили ди ректорства в Музеї, мовляв, в інтересі його наукової праці в університеті та в Академії Наук. Директором став відносно молодий татарин, що говорив гарною українською мовою і відзначався деяким веселим цинізмом. На якийсь мій протест відповів: ’’Закон, як дишло, куди повернеш — туди вийшло”. Потім прийшло ще більше горе: Арештували дочку Віру. На щастя, тоді ще змогла врятувати її інтервенція професора Студинського. Скоро після того й його самого большевики вивезли. Совєтський кошмар скінчився. Почався німецький. Музей затих. Вже не боїмося розмовляти. Коли приношу ориґінальні документи моїх жидівських то варишок, що "пішли на арійські папери”, Іларіон Се менович Свєнціцький спокійно вписує в Інвентарну Книгу Музею під черговим числом: "Приятелі Галі — архів Н.Н.” А мої жидівські товаришки вже без мене дістали з Музею свої документи, що дозволило їм працю вати далі професійно — одній у Парижі, а другій десь у Цюриху. Прощалася з моїм незабутнім директором перед моїм виїздом на Захід. На моє питання без слів відпо вів: Ні! що ж я вартий без моєї бібліотеки? Музей в нинішньому розумінню, це: або скарбниця творчости людини у зв’язку із всесвітом, або образ частини ж и т т я всесвіту. В першому рядові музей служ ит ь штуці, поглибленню і поширенню естетичного смаку. Він веде видця в країну взнеслого, в царство духа, заохочуючи його нераз не зв а ж а т и на сіру буденщину, відпочивати від н еї в царині краси, свобідної лю дської твор чости, та самому знятись до здійснення пізнаної краси у власному ж и т т і. В другому разові музей своїми збірками повчає видця про зовнішню різноманіт ність ж и т т я у світі, та про його внутрішню одність. І. Свєнціцький Про музеї та музейництво. 1920 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1986 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
