Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Іларіон Свєнціцький (7. IV. 1876 — 18. IX. 1956) був організатором і довголітнім директо- ГАЛИНА ЄФРЕМОВ ром Національного Музею ( 1905-1939), згодом Львівського Державного Музею Україн ського Мистецтва (до 1952). Він був відомий філолог, мистецтвознавець, крім того І. Свєнціцького вважають як першим галицьким фаховим музеєзнавцем. ІЛАРІОН СВЄНЦІЦЬКИЙ Директор Національного Музею у Львові Мої спогади про Іларіона Семеновича Свєнціць кого і Національний Музей доведеться почати від гуртка україністів, що зустрічалися в далекі тридцяті роки в Академічному Домі у Львові. Вони могли б поправити дещо, якщо мене пам’ять підведе. Бували там обоє Барагури, Богдан Романенчук, Ярослав Рудницький, Мирослав Семчишин, діяльні у нашій діяспорі. Нема вже на світі талановитого Богдана Ігоря Антонича, померла й Ірена Вільде (Дарія Ма- когон). Вважали ми себе україністами, але офіційно в тодішньому польському університеті це називалось ’’мова і література руська”, і викладав ці предмети професор Ян Янув по польському. Отже темою моєї семінарійної праці в того професора був бібліогра фічний опис учительного Євангелія Кирила Транкві- ліона Ставровецького, а познайомитися з тим старо друком із 1619 року довелось мені саме в Націо нальному Музеї. Від фіртки в штахетах стежка вела почерез не малий город до чепурного будинку з двома не однаковими вежичками і півкруглим бальконом по при могутню постать Митрополита роботи Сергія Литвиненка. Ліворуч за деревами ховався домик, де жив директор, а праворуч новий цегляний простий, як прямокутна коробка, просторий будинок, де за моїх часів була розвішена багатюща збірка ікон. Канцелярія директора — це рівночасно робітня співробітників і читальня для відвідувачів. Це єдина кімната, в якій взимку велика кафлева піч ледве утримувала температуру трохи вищу від точки замер зання. Неначе бачу невисокого, з сивою борідкою директора в короткому кожушку і рукавицях з обріза ними пальцями (бож як перегортати сторінки?). Зав жди доступний і привітний, він розпитує нового сту дента про його тему і тут же, черпаючи з безодні своїх енцикльопедичних знань, накреслює йому істо ричне тло, наче вступ до його майбутньої праці. Тоді і працівники і читачі відриваються від своїх занять, підносять голови і слухають несподівано заімпро- візовану лекцію. Мабуть не одна я вважаю працю в Національному Музеї моїм другим університетом. А тоді вже виносив вам директор з-за закритих завжди дверей бібліотеки оправлений в шкіру ве ликий фоліянт. Заглибившися в текст Учительного Євангелія, я виловлювала з-поза релігійно-мораль них міркувань Ставровецького відгомони сучасної йому доби, забувала все оточення і губила почуття часу. Раз, а може й не раз, голос професора Свєн ціцького прикликав мене до дійсности: всі вже розій шлися, надворі потемніло, пора кінчати. Минуло від того часу кілька років, коли несподі вано переказали мені студенти, що професор Свєн ціцький хоче мене бачити. Відбулося тоді дивне ін терв’ю, що складалося, здавалось, із сотень неспо діваних і, наче не пов’язаних між собою, питань. Деякі були прості і легкі: Чи я б витирала порохи, якби зайшла така потреба? Розуміється: так. І трудне: Чи я оптимістка? Так чи інакше, мої відповіді показа лися задовільними, і я дізналася в чому справа. Союз Музеїв у Польщі, що його членом був і наш Музей, давав своїм членам по черзі тримісячні стипендії для затруднення безробітних новоспечених магістрів. Черга саме прийшла на Національний Музей, і вибір директора впав на мене. Моїм першим завданням було впорядкувати чи малу колекцію золотих візантійських монет. Ці мо нети були неподібні до інших, знайомих мені досі. Були це тонесенькі бляшки різних відтінків — від майже сріблястого, через блідо-жовте і аж рожеву вате до яскраво-жовтогарячих, справді ’’золо тих”. Поза правильним колом з рисунком і напи сом залишались не зовсім рівномірні поля. Деякі були аж вгнуті, як мисочки. Означувати їх допомагав двотомовий каталог візантійських монет Бритійсь- кого Музею. Та нумізматика з часом відійшла на задній плян, коли ставали пекучими інші потреби Музею. Коли моя стипендія скінчилася, я без надуми залишилася далі працювати зі зменшеною платнею і продовженими годинами. Порохів мені, може, й не довелося витирати, але скоро довелося стати дру каркою з широкими повновластями секретаря, мов ного редактора і дипломата. Така була сила віри в святість музейної справи, що мені якось пощастило таки забезпечити за Музеєм архів старого, хворого, ображеного чи розгніваного пана, що неохоче прий няв мене в шляфроці в якійсь півтемній, заставленій речами кімнаті. Не менше непередбаченим і хвилю ючим завданням було переконати трьох польських санітарних інженерів чи службовців, що вимагана ними нова каналізація для невеличкого домика на 12 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
