Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІРА ВОВК Її симбіоза українського, вселюдського і релігійного світів Зворушливе ще одне оповідання ’’Смерть не доброї людини”, про грішника, який сам, не відаючи коли, спокутував свої провини добрими ділами. Бо до нього надходять, несуться слова: ”Лишись-бо. Ми йшли вкупі не через день, а через наддення. А ти ж ніс Мій хрест”. Крізь повість "Вітражі” проходить провідна дум ка — туга письменниці за звичайнісінькою, але доб рою людиною, що зуміла б зрозуміти свою місію — творити взнеслі речі й ради своїх друзів віддавати щонайцінніше — навіть своє життя. Ще варто процитувати кілька рядків з цієї книж ки, вони-бо звернені до нас, до нашої еміграційної чумацької валки, що замандрувала на чужі континен ти. Вмираючи, Шардон каже Маркові Вишні: Авж еж , авжеж, Марку. Ви повинні як великий прошак, жебрати під чужими вітражами. То наше чистилище, що стільки, з-поміж вас швендяє кру тими дорогами. А коли напросите досить милос тині, тоді у вас вирівняється хребет, і ви випроста єтесь перед софійською Орантою... А почалось усе те, — як про це пише сама Віра Вовк, — від Тюдова, де "коло Кут жила батькова мати, моя друга бабуня. Її дерев’яний стилевий дім стояв серед тої гори, яку полощуть три потоки. В долині в’ється ще й досі Черемош, як зелена гадюка. Довкола бабусиного дому цвіли, як бур'ян на волі, запахущі цвіти всіляких родів, передусім бурякові васильки, ґеорґінії і далії, по ґанку пнулась шипшина. Ґанок пахнув живицею, аж у носі свербіло". — Цей останній вислів, що ”аж у носі свербіло”, підкреслює ще одну ціху Віриного пера, — її почуття гумору, який проявляється майже у всіх її творах. Ось одна дотепна історія, коли в школі один совєтський учи тель розповідав про найвищу техніку ’’країни Рад”: — Ну і справді новина! — захлинається від сміху Юра. — Дайте доказ, товаришу професоре! — кличе хтось з гурту. — Доказ? Зараз вам буде і доказ, чому ні... — Професор подумав хвилину і рішився: — Ось маєте: в Совєтському Союзі фабрикують такі гармати, що кидають кулю точно на тридцять метрів, проте куля падає не на тридцятому, а на тридцять першому метрові. З того виходить, що в часі, коли куля летіла, земля перекрутилася на один метр... — Товаришу професоре! То ви сядьте на аероплян, що кружляє над городом, і пождіть вгорі, аж земля обернеться до вас задом, тоді висядьте. Кажуть, що там є міцні гази, які прояснюють мізок! — так йому відпарирував Віри Вовк батько. Прикла дів на дотепність у її творах — багато. Але повернімось знову до тематики ’’скарбниці”, звідкіля В. Вовк черпала свою снагу до творчости. Письменниця описує гребінковий килим з киданими торяндами на чорному тлі, косівська копія із XVII віку. Вона просиджувала під цим килимом не раз і не два, слухаючи розповідей про свого діда-свяще- ника, про її рідних, про боротьбу українського наро ду. Все це входило в її вразливу душу, позначилось на її творах. Навіть опис нутра хати її дядька Романа в Празі такий український: Царила богема: позачинені картини ждали на стояках на свої черги: закарпатські дерев’яні цер ковці в ґотицькому стилі, пейзажі, портрети. На осібних поличках пишалася його ’маржинка’ з пале ної глини, в мальованім дзбані стояли все ще пре красні велетенські лілеї, над піяніном висіли вовняні ’черв’ячки’, що їх носять гуцули на кресанях, і їх дядько вплів Зої в коси. Перебуваючи в хаті дядька Романа, Віра почула його розповідь про духів і дервішів. Він розповідав: ..."і дервіш навіть не знав, у чім полягає його велика сила панувати над духами хаосу, ні, він навіть не думав, що вона була в нього”. Ранком він вибрався до святині й "чув монотонні низанки молитов без життя”. Раптом ’’його увагу притягнула орнаментика аркад”, і йому здалося, що в храмі цьому лиш пану вала гармонія барв і пропорцій і тони ритуальної музики. І він відчув ’’глибину простору за серпан ками” і вийшов він надвір і пішов до Купецького саду, де захоплювався квітами: ’’Але незадовго ця
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
