Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
стріч, а передусім Дарії Говикович за виготовлення занаві сок на вікна. М. Данилюк подякувала за вичерпні звіти, висловлюю- чися з признанням для голови округи й референток за ви конану працю. Принагідно вона нагадала про стан журналу "Наше Життя", про його потреби й труднощі пов’язані з хронічним дефіцитом, які легко було б усунути, коли б усі членки передплачували свій журнал. Одночасно згадала й про потреби Українського Музею. Зокрема, про конечність придбання нового й просторого приміщення. Після закінчення офіційної частини відбулася розваго- ва, в якій Г. Штайнгаґен прочитав гумореску Е. Козака п.н. "Вінчованє", а декляматорка Ірина Варнич-Дубас майстер но виконала віршовану сатиру Зої Когут п.н. ’’Жінкам”. По тім усі присутні мали змогу докладніше оглянути виставле ні експонати та купити книжки чи картини. При смачній перекусці, що її приготували гостинні союзники, всі присутні ще довго ділилися враженнями від побаченого й почутого. Сердечно прощалися з М. Данилюк, — такою ми лою гостею, дякуючи їй за приїзд та запрошуючи знову за вітати до них. Додому союзянки розходилися з добрим ба жанням у серці, щоб ця зустріч активізувала на всіх ділян ках діяльність нашої організації. Л . М и ч ко в с ь ка ІІІІІІІІІІІІІІІІІІН ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІН ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІИ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІН І іііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііітніїїіііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііінііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііііиііиііиншіїїі Закінчення з ст. 8: "ВІРА ВОВК" — Со святими упокой душу раба Твоєго Михаї- па... (Це її батька Л.К.) — Подай, Господи, горіти, як ладан... — (Такі є ’’Духи і дервіші”.) А тут, уже на літературний обрій гряде нова збірка оповідань письменниці — "Карнавал” і ”Укра- їнськ колядки” в перекладі на португальську мову та й перевидання збірки поезій молодих українських поетів "Соняшник”. Можна сподіватись, що це дале ко не все, що це не останні твори Віри Вовк. Бож перо її — це її життя, її душа. З цим пером вона радіє, з ним вона горює, а в ньому вона оживає знову і знову... Стиль, форма, словництво й жанри напевно що раз і щобільше чергуватимуться у творчості цієї пое теси й письменниці, але ніколи не зміниться її вір ність, її перша любов до Неба і до свого ’’неба”, до своєї обіцяної Землі, що наснажують її перо. Як на певно вже й довіку супроводитиме Віру Вовк голос дервіша, який на дні висохлої від жари криниці все глибше й глибше копає великою мушлею землю, шукаючи джерела, живої води для спрагнених прав ди людей, і кличе: ” 1з глибин кличу до тебе, Гос поди!” Закінчення з ст. 12: "ОЛЕНА ЗАЛІЗНЯК" трималася добре, а умово була така сама бистра як колись. Мама повно нових ідей, всім цікавилася. Виглядало що може ще довго й корисно прожити, але несподівано, будучи в Монреалі, дістала коро нарний атак. Кілька днів пізніше, в шпиталі, дістала другий, якого вже не пережила. Мала тоді вісімде- сять три роки. Закінчення з ст. 13: "ДОРОГІ МОЇ...” наче вчора й не збирали. Працювали дбайливо, ста ранно ставилися до кожної ягідки, обережно ссипали до великих плетених сапеток поблизу битого шляху. Над вечір з’явилися вантажні машини, забирали яго ди і кудись відвозили. Але швидко машин помен шало, сапетки з смородиною стояли понад шляхом по кілька днів. Наш трудовий запал став пригасати. Ми, керів ники групи, поскаржилися директорові радгоспу. Він розпачливо знизував плечима, пояснював, що жодна з торгівельних організацій, з якими він домовлявся, не поспішає забирати ягоди. Радгосп зазнає збитків, ягоди в сапетках стікають, допомоги ні від кого нема. Наприкінці третього тижня без будьяких пояс нень дирекція радгоспу оповістила, що за домов леністю з міськими організаціями нас відпускають додому. Сапетки з чорною смородиною так і лиши лися гинути понад шляхом, по якому машин ставало все більше. Тільки не було їм ніякого діла до наших ягід. Прямували вони в обидва боки, на схід і на захід. На захід, до фронту військові автоколони з червоноармійцями, з різною технікою, а назустріч їм — різнокаліберні автомашини з цивільними людьми, що тікали на схід подалі від фронту... На їхню адресу лунали з боку військових машин вигуки: "Драпай, боягузе!” ’’Назад, до перемоги!” ’’Скільки барахла накрав?” "Усю свою лавочку забрав?” ’’Дезертири!” "Ми з вами ще пощитаємось!” Не сподівалися бойово настроєні хлопці, йдучи на ворога, що невдовзі доведеться їм цим же шляхом утікати назад під такі ж глузливі вигуки людей, які не змогли ’’тікати” від ворога. Не лише глузування в тих словах було, — скорше відчай (”На кого матір лишаєш?’’), а то й гнівний докір ("Де ж ваша хваль куватість поділась? Ні п’яді землі? Кордони на зам ку? ) Далі буде
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
