Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
було дивно, як це більш-менш освічені солдати моєї батареї не знали ні Лесі Українки, ні Тичини, ні Риль ського, а про Котляревського щось плутане гово рили... Два місяці з боями йшов я до України... І от перше село, де до мене заговорила дівчина україн ською мовою!... Не забуду цього довіку... А як заби лося моє серце, коли підійшли до Дніпра... Зразу згадався Тарас Шевченко... Реве та стогне Дніпр широкий, сердиті хвилі підійма... Від гуркоту гармат ревів та стогнав Дніпро... Широкий... А треба його переплисти... Сердиті хвилі від розриву бомб... Важкі часи, хвилини, секунди під час форсування. Хвала Богу, живий... Берегла мене, значить, Україна. І доки буду живий, благословлятиму її... Пишіть, якщо одер жите цього листа... Польова пошта — 59968 —X ...” Такі листи одержувати від колишнього учня — велика нагорода. А їх було немало. З школярами, особливо, з старшоклясниками, у мене встановилися дружні, довірливі відносини. Не дуже старшим я вважався для них. Як клясний керів ник одного з десятих клясів я не раз був утаємни чений у різні проблеми та ’’секрети” учнів. Намагався полагоджувати родинні конфлікти, запобігав недоб рих впливів друзів з вулиці (траплялися навіть кримі нальні ситуації), дізнавався про житєві прагнення учнів, подавав поради, допомагав їм визначити даль ший шлях. Можу з величезним задоволенням і до певної міри з гордістю сказати, що з кожного з них вийшли люди. Війна відібрала життя у багатьох хлопців, але й у жорстокому бою ніхто з них не ховався перед небез пекою. Чимало повернулося з війни з заслуженими відзнаками. Прощаючись на випускному вечорі 20-го червня 1941 року, ми урочисто давали слово зустрітися че рез п’ять років. Зустрітися вдалося лише через трид цять літ. 1971 року. І саме в тому ж місяці, в червні. Колишнім школярам під час тієї зустрічі було майже по п’ятдесят років. Вони посідали за шкільні парти в тій же клясній кімнаті, де слухали мої лекції. За списком клясного журналу я викликав кожного по-іменно... Замість неприбулих хтось з присутніх сповіщав: ’’Загинув смертю хоробрих...” ’’Пропав без вісти...” "Замучений у гестапо...” ”Не з’явився з по важних причин...” Після переклику колишній клясний керівник і викладач літератури звертався з традиційною фра зою: — На чому, діти, ми зупинилися минулого уро ку?... Прошу відповісти, як хто виконав дане йому завдання. З-за шкільних парт підводилися школярі з орде нами й медалями, — посивілі хлопчики і дівчата 1922-23 років народження, і відповідали про вико нання завдань, відчитувалися перед своїм клясним керівником і педагогом, через які випробування пройшли і чим нині стали. Урок "десятиклясників” проходив зворушливо, щиро. Кожному було що сказати. Відбувалась, одверта сповідь. Не переді мною. Перед власним сумлінням. Перед своїм майбутнім. Не лише про власні доблесті й геройства говорили, признавались і в помилках, випадках невідповідаль- ности перед людськими обов’язками, просили про бачення ті, що не змогли стати героями війни, інші запевняли, що не продалися... шукали підпілля ... рятували людей в часи гітлерівської окупації Укра їни... активно боролись у партизанських загонах. На жаль, про багатьох будьякі відомості віднос но партизанської діяльности втрачені. Лише про од ну ученицю 32-ої школи можу сказати. Дочка Василя Блакитного Майя Вовчик лишала ся в окупації. Невідомо, чи з спеціяльним завданням, чи з веління власного серця, вона відразу включи лась у протигітлерівську акцію. Не маю права твер дити, як і коли це сталося, однак, про якусь дівчину без прізвища ми почули навіть у далекій Бухарі, яка в Харкові нібито вбила німецького генерала. Пізніш назвали ім’я. А ще точніш, коли ми з Середньої Азії повернулися до Харкова, прочитали повідомлення про Майю. Потім з’явилися легенди про якусь від важну розвідницю, яка геройськи загинула десь за Києвом. Казали, що це вона. Але Майя лишилась живою. Не певен, що вона дістала належну нагороду за свої подвиги. Адже була дочкою репресованої матері. І, напевне, потенціального націоналіста, аген та іноземних розвідок батька Василя Блакитного. Хто зна, чи не був би він розстріляний, якби прожив ще кілька років. Став би ворогом народу. А дочка стала героїнею. Трагічною героїнею. А тим часом далі тривав той урок у десятому клясі школи. Відчитувалися: скромна, лагідна чорно брова школярочка Міла — тепер головний лікар у Душанбе, столиці Таджикістану; Юра — полковник, професор військової академії; Маленька Туся стала інженером ковальського цеху великого заводу; Бо рис — інженер вугільного тресту; Лена — театро знавець і працівник радіо й телебачення; Анатолій — лікар-гінеколог; Валя — викладач літератури в уні верситеті; Семен — історик; Костя — письменник, уже тоді автор кількох книжок; Зоя — санітарка на війні, потім завідувачка лікарні; Петро — інженер- будівельник; Саша — художник; Ніна — дитячий лікар; Володя — полковник авіяції. Шкільні роки не тільки добре й надовго здружи ли школярів, але й у кількох випадках звели їх у міцний сімейний союз. Перші несміливі вияви взаєм них почуттів у клясі виросли до щирого кохання в подальші часи. Всі ще в школі знали і поважали романтичні взаємини між Костею і Ніночкою, хоча сиділи вони на різних партах. З початком війни Кос тя служив на Північному флоті. Ніна з батьками ева куювалася в Сибір. Почуття любови допомогли їм у тяжкі воєнні роки не загубити одне одного. Доля кидала Костю з півночі на південь. А Ніна знайшла Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
