Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ДОРОГІ МОЇ ШКОЛЯРИКИ! (розділ з кн и ж ки спогадів)* В останній перед війною навчальний рік мене запросили викладати мову й літературу ще в одну школу. Я міг сполучити цю працю, бо мої лекції в 131-ій харківській школі відбувались у другу зміну, після обіду, а 32-га школа працювала в одну, ранкову зміну. Було легко вкластися, хоч навантаження стало досить важким. Однак, заробіток педагога був неве ликий, необхіно було приробляти додатково. 32-га школа містилася недалеко, — на Басейній вулиці. Вона розташована далеко від вулиці в гли бині просторного зеленого двору. Ця школа від 20-их років вважалася зразковою українською школою, до якої приймали обдарованих дітей. Як було відомо, спочатку школа створена була не тільки для здібних, а головне для дітей привелійо- ваних родин. Приймалися до неї сини та дочки дер жавних та партійних діячів, діти письменників, пра цівників мистецтва тощо. Нею опікувався нарком освіти Микола Олексійович Скрипник. Можна вва жати, що саме він був ініціятором створення такої школи, де відповідно його поглядам мала б вихову ватись українська молодь. Що це, мабуть, так і було, свідчать подальші зміни статусу школи. Коли я прий шов до неї, Скрипника вже не було, і до школи прий мали всіх дітей з навколишнього району. Лише в старших клясах продовжували вчитися діти, прийня ті ще в скрипниківські часи. Але про нього ніде не згадували. Я викладав мову й літературу в двох десятих клясах. В порівнянні з учнями 131-ої школи, де я й далі вчителював, тут хлопці й дівчата дуже відрізня лися високим рівнем знань, маштабом зацікавленос- ти, зразковою культурою поведінки. Пам’ятаю, з якою увагою вони слухали мій перший урок. Зда ється, мова йшла про Коцюбинського. Коли я запи тав, які твори письменника хто з них читав, у відпо відь вся кляса дружно й весело вигукнула: ’’Всі! Всі як є твори!” Я пожартував: ”То, може, й не потрібно розповідати про цього письменника?” — ”А ви нам розкажіть про Коцюбинського те, чого ми напевне не знаємо”, — підюжувала якась бідова учениця. * Книжка спогадів "Здалека до близького" готується до ви дання Канадійським інститутом Українських Студій Альбертсь- кого Університету. Влітку цього року вона вийде друком. Мене це приємно здивувало, але виникла проб лема: як же з таким учнівським складом вести лекції, якщо я не маю права відходити від затверджених начальством правил? Я повів, про це розмову з ди ректрисою школи, українкою вірменського похо дження Мелконян. Похваливши обізнаність школя рів, запитав: ”Чи ж мені на уроках повторювати під ручник? Адже діти все те знають?” — ’’Напевне, ви без підручника можете розказати багато цікавого і потрібного для дітей”, — відповіла директриса. ”А можна?” На мою радість, виявилося, що можна. На моє здивування, в цій школі не вимагалося заздалегідь подавати і затверджувати пляни лекцій. І ще мене вразила нестандартна організація навчального про цесу. На педагогічних нарадах говорилося саме про те, що мене турбувало, і завжди робився один і той же висновок: учнів, особливо, старших клясів ні в якому разі не треба обмежувати матеріялом підруч ників. Педагог зобов’язаний дати більше, ніж запи сано в шкільній програмі чи в підручниках. Велику приємність мав я від того, з якою уваж ністю слухали учні докладний аналіз художніх особ ливостей того чи іншого твору і тоді, коли незабаром я сам з захопленням слухав не формально правиль ний розгляд учнем якогось твору, а справді літера турознавчу доповідь. Кожен педагог міг би так раді ти, переконуючись, як щиро ті хлопці та дівчата любили українську літературу! І я згодом глибоко переконався, мої учні, неза лежно від того, куди їх доля не закинула, не втра тили цієї любови. Немало листів я одержував від своїх вихованців з фронтів Другої світової війни. Дивним способом розшукав мою адресу в Середній Азії під час нашої евакуації з Харкова учень 131-ої школи Костянтин. 26-го липня 1944 р. він писав (перші рядки україн ською мовою, далі, висловивши пробачення, росій ською мовою. Подаю уривки в перекладі): ”Ви пам’ятаєте, як я, русак, у школі боявся укра їнської мови і важко її вивчав. А зараз я вдячний вам за прищеплену любов до неї і до всього українсько го... Пишу вам з фронту вже за Карпатами. А який шлях пройти довелося! Залишив я Україну у вересні 1941 року. Після закінчення військової школи в Си біру відразу в бій на Північно-західній та Централь ний фронти. Два роки не чув української мови... Мені
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
