Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
самій військовій окрузі. Мама однак не піддалася. Як вернулася до Відня, не пішла зі своєю справою до старшин, а до підстаршини, писаря в своїм бюрі. Той на власну руку вислав телеграму в моїй справі до команди округи в Липську. Звідтам потелефону вали до мого шпиталя, і за кілька днів я вже був у Відні. Цей епізод характеризує як мама полагоджу- вала не раз ’’неможливі” справи. У Відні я був від вересня 1941 р. до травня 1942 p., спершу як пацієнт, а потім як видужуючий, що давало мені можливість перебувати майже весь час дома, у мами. Мої батьки у Відні не жили разом. Як ми приїха ли, батько не мав мешкання, наймав тільки малу кімнату у якихось автсрійців. Мама могла дістати мешкання — на моє конто, але не з батьком разом. Також тато мав клопоти з Гестапо — тягали його на переслухання, навіть деякий час був арештований, так що ліпше було триматися окремо. Мама жила з Оленкою і зятем, а як я прибув до Відня то був уже і внук. Поза працею, що була тяжка, мама помагала дочці в хаті й доглядати внука. Одружившися, я виїхав до Інсбруку, де моя дружина студіювала. За наступні три роки я бачився з мамою тільки два рази — раз, як приїхала вліті 1943 р. на кілька днів відпустки до нас у гори, а другий раз як ми в грудні 1943 р. поїхали до Відня. Пізніше бомбардування, спершу Інсбруку, а пізніше й Відня, майже цілковито перервали наші зв’язки. З кінцем 1944-го року мешкання, де мама жила, було збомбардоване. В його румовищах згинула сестра мами, Богуслава Мацілинська, що з чоловіком і най старшим сином і його родиною опинилася у мами. Мама сама не попала під бомбу тільки тому, що моя сестра змусила її зійти з нею до пивниці, щоб допо могти їй занести туди хворого другого синка. Мама хотіла ще доварити вечерю... За якийсь час мама одержала дозвіл на виїзд з Відня, щоб допомагати дочці й внукам евакуюватися. Вони всі переїхали на село до Горішньої Австрії, на захід від Лінцу. Туди пізніше приїхав до них мій шваґер, Богдан. Тато, як громадянин, підлягав вій ськовому поготівлю, і не міг з Відня виїхати. Як пізніше большевики заняли Відень, він заховався, але його таки знайшли, викрали з американської зони, і він помер у в’язниці. Як скінчилась війна і американці заняли Горішню Австрію, розійшлася чутка, що большевики мають заняти ту частину Австрії, де мої перебували. Амери канці, до яких вони зверталися, не могли зрозуміти чому вони не хочуть залишатися. Тільки один стар шина польського походження зрозумів у чому річ і допоміг їм поїхати на захід. Казав їм взяти покинене німецьке військове вантажне авто. А на звичайній картці паперу, без заголовку і без печатки, написав, що вони втікачі, яким треба добратися до Інсбруку, та просить щоб усі американські урядовці їм у цьому допомагали. До свого підпису і ранґи додав, ще маґічні букви ’’С.І.С” І ця картка паперу допомогла їм пробратися далі на захід. Коли наймолодша дитина захворіла, вони затрималися в містечку Шердінґ, на самій границі Горішньої Австрії і Баварії. Богданові пощастило дістати працю перекладача при гранич ній станиці СіАйСі, і вони залишилися в Шердінґу. від того часу стало їм жити багато ліпше, бо перед цим вони страшенно бідували, як більшість втікачів. В Шердінґу мама помагала дочці з господарст вом, та піклувалася дітьми. Ходила з ними на прохо ди, і оповідала їм казки, як колись своїм дітям. Як умовини в Австрії трохи наладналися, я поїхав до Шердінґу на відвідини, а 1948 року ми з дружиною туди переїхали. Сестра з родиною з початком 1949 року виїхала до Канади, до містечка Судбури в провінції Онтаріо. Мама не могла з ними поїхати, бо Канада ще тракту вала Австрію як ворожу державу. Коли це зміни лося, мама на початку 1950 року також емігрувала. Я відправив її поїздом до Швайцарії, до Цюриху. Звід там вона сама полетіла літаком до Монреалю, а далі поїхала поїздом до Судбури. Мала вона тоді 62 роки, і не знала навіть двох слів по-англійському. Незабаром і ми з дружиною виїхали до Монре алю, де жила її родина. Рік пізніше моя родина пе репровадилася з Судбури також до Монреалю, бо Богдан дістав там працю в ’’Голосі Канади”. Ми спільно купили дім і мама з нами жила. За якийсь час ми розділилися, купили окремі хати, і мама жила у своєї доньки, хоч і не раз була якийсь час у мене. Це саме тоді вона була дуже активно заанґажована в праці українських жіночих організацій, зокрема СФУЖО. Вона часто роз’їздила по Канаді й Америці. Хоч англійської мови ніколи добре не навчилася, проте давала собі якось раду. Як застрягала зі своєю англійською, переходила на українську, польську або німецьку мови і завжди хтось знайшовся що її ро зумів. Коли ми в 1961 році переїхали до Рочестеру, Н.Й., мама почала більше часу у нас перебувати. Внуки повиростали, і мама почала говорити, що вона ’’вже нікому не потрібна". Ми мешкали на передмісті, далеко від автобусу, так що мама не могла кудись сама їздити, а що ми обоє професійно працювали, то вона більшість дня була сама. Вона весь час читала, аж доки ми не повернулися з праці, і все нарікала, що вона "вже стара, нездала, не годна навіть читати”. Я казав на те, що хоч я й на багато молодший, то все ж не мігби читати вісім годин без перерви, так як вона це робила. Вона сміялася, але за кілька днів знов те саме починала. її відрадою були відвідини рочестерських пань, і вона також багато писала, чи радше диктувала одній з пань. Час від часу вона поверталася до Канади, бо перебувала в Америці тільки як гість, без іміґрацій- ної візи. Хоч вже була в поважному віці (всіх своїх братів і сестер пережила на багато років), фізично вона Закінчення на ст. 21 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
