Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
краса почала йому мертвіти; йому треба було чогось міцнішого, що вводило б душу в екстазу”. — Він пішов далі, бачив різні обличчя, а поволі й вони йому збайдужіли й душу його прорізували різні думки, різні переживання. Але він не міг сказати, що "він відчуває тільки душу, бо любити тільки душу було йому таким абстрактним, як любити тільки тіло — неприродним. Тоді ціла ширінь світу зібралася йому в тій одній людині, і його бажанням було стопитися з нею, зруйнувати себе й її і створити одну єдину тільки: безмежно досконалу. Так йому вдалося зруй нувати, але не створити; він пізнав, що нема любови, що затерла б усі різниці між тими, що кохаються”. І дервіш пішов в пустелю Ґобі чи Арабську — довкола була жара й сонце, а в "душі в нього гарцювали духи хаосу і він ждав, щоб його сонце вбило так само, як вбивало зелень”. Люди гинули, пропадали без води. І тоді "дервіш спустився на дно криниці — і почав рити землю великою мушлею. Його спина згорби лася, піт капав на його руки, як благословенний дощ. Мужі порозходилися до своїх шатер. Може вони думали, що він загинув. А дервіш копав глибше й глибше довгі дні, і знав, що, коли докопається, тоді та вода його заллє, як морський прибій. І над крини цею, або ще вище, пролунав його голос: "De profundis clamo ad Те, Domine!...” (Із глибин кличу до Тебе, Г осподи!) Тут Віра Вовк залишає читачам розгадати цю леґенду свого дядька, бо закінчує його запитом ко гось з товариства: — "Хто виграв: духи чи він?” Бо на це питання дядько Роман не відповів нічого. Батько Віри Вовк, лікар, д-р Михайло Селянсь кий, загинув під вогнем бомб у Дрездені; оперуючи пацієнта, не захотів його залишити. Про смерть її батька повідомила в листі її подруга Ута: "Не м ож у віднайти його могили, бо військо (червоне) столочило танками кладовище і зрівняло всі могили з землею". Віра записує в своєму щоден нику: Я знаю, що ніколи не зм ож у вж е бігати за тобою по лісі й збирати сойчині голубі пера, ні ловити скакунців у траві, ні співати тобі веселих пісень. Але чи зм ож у коли ще покласти гаряче лице на ту холодну чорну землю і ті білі сторчики, за які ти радше дав би своє молоде жит т я? Чи побла гословлять мене ще руки доброї бабуні і старень кого діда? Якби я вмерла, я просила б Бога, щоб ти, моя далека, безмежна, недосяжна Країно, була мені не бом. Там я ходила б із батеньком по нагрітих зрубах і збирала б суниці, або сироїж ки; або заквітчані вінками вільшини, ми ж дали б на усіх серцю любих, щоб творити Вічну Красу... Хіба може бути виразніше унаявлення оцих ідеа лів, що відкриваються наново з великою, глибинною силою — як у оцих рядках цієї повісти, так і усій пізнішій творчості Віри Вовк, — коли письменниця і поетеса просить Бога, щоб в останню хвилину свого життя, коли їй доведеться покинути цей світ — Батьківщина була її небом, і щоб там вона була з батьком та із ’’всіма серцю любими”, щоб творити — для неї найбільш істотне — творити Вічну Красу... У книжці ’’Духи і дервіші” письменниця вислов лює особливий погляд на самотнє життя. Вона пише: Мені здавалося, що найкраще бути самотньою: пе реживати свобідно й неділено всю красу, особливо красу облич. Самотнє життя — більш містичне; Бог посилає йому глибші сни. Я мала часом справді біблійні сни. Мистецтво було мені священством з целібатом. Я була переконана, що людина — завжди сама в останньому, хіба що стоїть перед обличчям Бога. За Вірою Вовк не лиш у цій повісті, але й через усю її творчість вкарбовує свій глибокий слід Шев ченків голос. Почавши від вплетення рядків у своїй творчості про все українське — у словах, звичаях і традиціях шевченкового роду тоді, коли вона на Вербну неділю прибирає семінар у замку на горі шутками й барвінком-плющем, коли кропить "свяче не” йорданською водою, співаючи "Плотію уснув” і "Ангел вопіяше”, під час дискусій з приятелями, де вона з гордістю підкреслює свою українськість і національну окремішність, чи отой глибокий, непід- фарбований нещирим патосом патріотизм, що бачи мо його у ’’Вітражах”. Він і в повісті ’’Духи і дервіші”, коли вона, побоюючись за національну долю наших дітей, пише: Орисі народилася донечка — Оксанка. Тепер я ход ж у і думаю про неї: невже вона нам ’затра титься’? Там, в Канаді?... Буде, може, думати по- чужому, щебетати по-чужому, молитися... ні, ні! Не позволь, Боже, заплямитися невинним дитячим устам! Але що ж станеться з нею? Тіло з батьків ського роду? Але дух, іде про дух, бо ми боремося проти матеріялістичної концепції жит т я! Якби Шевченкові слова ж или пом іж нами, не було б у нас нахилу до окруження; ми мали б більш домінуючицй характер і надавали б нашому окруженню звичаї. Але ’Кобзаря’, Євангелію моєї юності, відрізав від нас океан, і чуж ий континент затирає чимраз дужче наше обличчя... У елегійно-ліричному закінченні цієї повісті близько, дуже близько приходять до нас молитви, вони бо можуть бути й нашими словами, — за всіх отих, хто ще живе й хто уже відійшов. Вони такі безпосередні, зворушливо-щирі й сповнені любови до своїх бдижніх і від них еманує така урочистість, що в мене виникає бажання їх вцілості процитувати: На вівтарі лежало Б ож е Дитятко. Його ясла були ще вислані помаранчевим цвітом, а на голові лежав віночок з орхідей. Я почала молитися: — Пом'яни, Господи, рабів Твоїх: Марію, Зою, Євгена, Романа, Володимира, Орисю і всю братію нашу... Втирай їх сльози, верни ім обіцяну Землю, дай їх душам спокій і труд долоням... — Пом’яни, Господи, воїв Твоїх: Юру, Марічку, Славка, Ореста, Анорія, і Землю Покрова Матері Твоєї. Дай їй воскресення... Закінчення на ст. 21 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
