Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
краса почала йому мертвіти; йому треба було чогось міцнішого, що вводило б душу в екстазу”. — Він пішов далі, бачив різні обличчя, а поволі й вони йому збайдужіли й душу його прорізували різні думки, різні переживання. Але він не міг сказати, що "він відчуває тільки душу, бо любити тільки душу було йому таким абстрактним, як любити тільки тіло — неприродним. Тоді ціла ширінь світу зібралася йому в тій одній людині, і його бажанням було стопитися з нею, зруйнувати себе й її і створити одну єдину тільки: безмежно досконалу. Так йому вдалося зруй нувати, але не створити; він пізнав, що нема любови, що затерла б усі різниці між тими, що кохаються”. І дервіш пішов в пустелю Ґобі чи Арабську — довкола була жара й сонце, а в "душі в нього гарцювали духи хаосу і він ждав, щоб його сонце вбило так само, як вбивало зелень”. Люди гинули, пропадали без води. І тоді "дервіш спустився на дно криниці — і почав рити землю великою мушлею. Його спина згорби лася, піт капав на його руки, як благословенний дощ. Мужі порозходилися до своїх шатер. Може вони думали, що він загинув. А дервіш копав глибше й глибше довгі дні, і знав, що, коли докопається, тоді та вода його заллє, як морський прибій. І над крини цею, або ще вище, пролунав його голос: "De profundis clamo ad Те, Domine!...” (Із глибин кличу до Тебе, Г осподи!) Тут Віра Вовк залишає читачам розгадати цю леґенду свого дядька, бо закінчує його запитом ко гось з товариства: — "Хто виграв: духи чи він?” Бо на це питання дядько Роман не відповів нічого. Батько Віри Вовк, лікар, д-р Михайло Селянсь кий, загинув під вогнем бомб у Дрездені; оперуючи пацієнта, не захотів його залишити. Про смерть її батька повідомила в листі її подруга Ута: "Не м ож у віднайти його могили, бо військо (червоне) столочило танками кладовище і зрівняло всі могили з землею". Віра записує в своєму щоден нику: Я знаю, що ніколи не зм ож у вж е бігати за тобою по лісі й збирати сойчині голубі пера, ні ловити скакунців у траві, ні співати тобі веселих пісень. Але чи зм ож у коли ще покласти гаряче лице на ту холодну чорну землю і ті білі сторчики, за які ти радше дав би своє молоде жит т я? Чи побла гословлять мене ще руки доброї бабуні і старень кого діда? Якби я вмерла, я просила б Бога, щоб ти, моя далека, безмежна, недосяжна Країно, була мені не бом. Там я ходила б із батеньком по нагрітих зрубах і збирала б суниці, або сироїж ки; або заквітчані вінками вільшини, ми ж дали б на усіх серцю любих, щоб творити Вічну Красу... Хіба може бути виразніше унаявлення оцих ідеа лів, що відкриваються наново з великою, глибинною силою — як у оцих рядках цієї повісти, так і усій пізнішій творчості Віри Вовк, — коли письменниця і поетеса просить Бога, щоб в останню хвилину свого життя, коли їй доведеться покинути цей світ — Батьківщина була її небом, і щоб там вона була з батьком та із ’’всіма серцю любими”, щоб творити — для неї найбільш істотне — творити Вічну Красу... У книжці ’’Духи і дервіші” письменниця вислов лює особливий погляд на самотнє життя. Вона пише: Мені здавалося, що найкраще бути самотньою: пе реживати свобідно й неділено всю красу, особливо красу облич. Самотнє життя — більш містичне; Бог посилає йому глибші сни. Я мала часом справді біблійні сни. Мистецтво було мені священством з целібатом. Я була переконана, що людина — завжди сама в останньому, хіба що стоїть перед обличчям Бога. За Вірою Вовк не лиш у цій повісті, але й через усю її творчість вкарбовує свій глибокий слід Шев ченків голос. Почавши від вплетення рядків у своїй творчості про все українське — у словах, звичаях і традиціях шевченкового роду тоді, коли вона на Вербну неділю прибирає семінар у замку на горі шутками й барвінком-плющем, коли кропить "свяче не” йорданською водою, співаючи "Плотію уснув” і "Ангел вопіяше”, під час дискусій з приятелями, де вона з гордістю підкреслює свою українськість і національну окремішність, чи отой глибокий, непід- фарбований нещирим патосом патріотизм, що бачи мо його у ’’Вітражах”. Він і в повісті ’’Духи і дервіші”, коли вона, побоюючись за національну долю наших дітей, пише: Орисі народилася донечка — Оксанка. Тепер я ход ж у і думаю про неї: невже вона нам ’затра титься’? Там, в Канаді?... Буде, може, думати по- чужому, щебетати по-чужому, молитися... ні, ні! Не позволь, Боже, заплямитися невинним дитячим устам! Але що ж станеться з нею? Тіло з батьків ського роду? Але дух, іде про дух, бо ми боремося проти матеріялістичної концепції жит т я! Якби Шевченкові слова ж или пом іж нами, не було б у нас нахилу до окруження; ми мали б більш домінуючицй характер і надавали б нашому окруженню звичаї. Але ’Кобзаря’, Євангелію моєї юності, відрізав від нас океан, і чуж ий континент затирає чимраз дужче наше обличчя... У елегійно-ліричному закінченні цієї повісті близько, дуже близько приходять до нас молитви, вони бо можуть бути й нашими словами, — за всіх отих, хто ще живе й хто уже відійшов. Вони такі безпосередні, зворушливо-щирі й сповнені любови до своїх бдижніх і від них еманує така урочистість, що в мене виникає бажання їх вцілості процитувати: На вівтарі лежало Б ож е Дитятко. Його ясла були ще вислані помаранчевим цвітом, а на голові лежав віночок з орхідей. Я почала молитися: — Пом'яни, Господи, рабів Твоїх: Марію, Зою, Євгена, Романа, Володимира, Орисю і всю братію нашу... Втирай їх сльози, верни ім обіцяну Землю, дай їх душам спокій і труд долоням... — Пом’яни, Господи, воїв Твоїх: Юру, Марічку, Славка, Ореста, Анорія, і Землю Покрова Матері Твоєї. Дай їй воскресення... Закінчення на ст. 21 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
