Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІРА ВОВК КОЛЯДНИКИ Заглядаю крізь дірку від ключа, що робить Сфінкс. Він лежить на катедрі, мру жить очі, дивиться в вікно на гори. Натискаю клямку і тихо заходжу. Сідаю напроти нього в лавку, як учениця. Він навіть не повертає голови, але я знаю, що він мене добре помічає. Подобає на скаменіле гірське пасмо, але його вуха ловлять найкволіший звук на вулиці. — Скажи мені, що це все означає, як пов’язати всі ці кришини? Який зміст у цьому? Він мовчить, очі — два димні топази, що ховають за своєю наявною сліпотою гли бокі тайни. — Я пішла на базар — у таку спеку краще харчуватися салатою, ніж повним обідом, який для себе самої не варта варити. Надворі пекельне сонце, віяла пальм не вору шаться, ніби пов’яли. Треба вважати, щоб не ступити на сонних жебраків по тротуарах. Розболіла голова, я ледве добилася до кіоску, і кава смакувала, як луг з цигаркового попелу. Місто крикливе, неохайне. В автобусі хтось хитро вкрав мій гаманець, розрізав унизу торбинку. Добре хоч, що не порізав мене саму бритвою і що ключі впали за під шивку. Знову збирається на дощ. Телефон нечинний ще від останньої бурі. Хмари висять над головами, море згусло на оливо. На розі вулиці авто переїхало людину: її накрили смугастим обрусом з ресторану і позасвічували свічки кругом тіла. За день я сходила закаблуки, треба віднести завтра черевики до шевця. Відбула вже свою хресну дорогу від довгої черги на пошті, з тяжелезними пакунками в руках, до секретаріяту, куди треба було занести програму на новий піврік. Знову був зачине ний, довелося сісти на сходах серед паперових кубків та порожніх пляшок з ґварани і чекати. Але секретарка таки не прийшла, отже я вирішила тебе відвідати... Знаю, що вдома не чекає на мене лист від Вадима, тільки рахунки, що їх слід позаплачувати. Скажи, навіщо воно? Чуєш, як тлумляться діти на сусіднім бальконі? Галасують, видирають одні одним іграшки з рук, а як затихнуть, нашпилюють метелики з крильцями синьої емалі, що залітають крізь вікна. Вони цього не робили б, якби були мої. Але ці тут певно будуть щасливіші. Мої діти ходили б із звіздою... Несподівано Сфінкс відзивається: — Вони до тебе прийдуть у сутінку. Майже відрухово, я кидаюся на вулицю, до метро, влітаю до хати. Мию обличчя, чешу розбурене волосся, наливаю собі склянку цитринади з льодом і сідаю в глиб канапи. Темніє. Велетенські ліхтарі з кольорової бібули піднімаються над містом у роз жарене вечірнім сонцем небо. Тоді вони напливають з темних кутків: у кептарях, постолах, замотані в квітчасті хусти, румянощокі від морозу, із звіздою в руках. Стають серед світлиці і починають своїми терпкими голосами: ’’Нова радість стала”... Я бачу їх так чітко, треба тільки про стягнути руку, щоб відчути шорстку вовну дзьобенок. їх віддих малюється білою парою в синій теміні кімнати. І раптом усе стає на своє місце. Все має так бути: цей тропічний вечір, ця втома, ці нерозв’язані вузли. Все закономірне, здалека намічене, предвічне, премудре. Крешу сірник і спокійно засвічую свій різдвяний свічник. 2 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1984 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
