Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Приятелі закликали Марковичів залишити Немирів, переїхати до Перербурґу. Опанас Маркович також був такої думки, що для таланту його дружини треба би побачити широкі культурні кола того часу. Отож 23-го січня 1859 р. Марковичі прибули до Петербургу, а вже наступного дня Марко Вовчок зу стрілася з Тарасом Шевченком. На пам’ятку цієї зу стрічі, того ж таки дня, поет написав прекрасний вірш ’’Марку Вовчку”: Недавно я поза Уралом Блукав і Господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало; І виблагав. Господь послав Тебе нам, кроткого пророка І обличителя жестоких Людей неситих. Світе мій! Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце не укрите, Голоднеє. І оживу І думу вольную на волю Із домовини воззову. І думу вольную... О доле! Пророче наш! Моя ти доне! — Твоєю думу назову. Ми відчуваємо яка велика радість сповнила сер це Тараса Шевченка. Господь бо вислухав його мо литви. Його ідеї гідности людини, народу, ідеї спра- ведливости на світі ожили з новою силою у творах нової письменниці, ’’нової сили молодої” . Тож називає її ’’обличителем людей неситих”, "проро ком”, звертається до неї ніжними словами ’’моя ти доню”. Тоді подарував їй свій "Кобзар” з написом: ’’Моїй єдиній доні Марусі Марковичевій і рідний і хрищений батько Тарас Шевченко”. Не менше звору шена була й Марко Вовчок. Першу свою повість ’’Інститутка” присвятила своєму духовому батькові — Тарасові Шевченкові. Так почалася світла дружба споріднених душ і протривала вона крізь усі тяжкі ситуації аж до смер ти поета і письменниці. Та покищо у Петербурзі про тягом кількох місяців Марко Вовчок стала центром уваги в літературних і громадських колах. Вже навіть на перший погляд своєю красою з’єднувала вона собі симпатію. Сучасники пишуть, що була вона вище середнього росту, з розкішною русявою косою, великі сірі очі сяяли ясністю, була спокійна, скромна, мовчазна, і... надзвичайна своїм талантом. ’’Громада” влаштовувала їй літературні вечори, від бувалися чайні прийняття в домі Білозерських, В. Я. Карташевської з читанням її творів. Приходили послухати не тільки колишні члени Кирило- Методіївського Братства, але й нові знайомі, прихо дили також російські письменники, особливо Тур- ґенєв. Тарас Шевченко завжди з ентузіязмом сприймав нові твори Вовчка, і завжди чимось її обдаровував: Дарував їй свою старовинну Біблію, власний портрет з написом: "Марії Олександровні”, рукопис поеми ’’Неофіти” з написом ’’Любій моїй Марії Маркович на пам’ять з апреля 1859 Т. Шевченко”.3 Турґенєв, що за порадою Т. Шевченка вивчав українську мову таки з творів Вовчка, перекладав її "Народні оповідання” на російську мову. З тим і популярність Марка Вовчка ще більше зросла. Її твори скрізь читали, і навіть піднялись протести росіян, мовляв, твори Вовчка, як от "Козачка” явно закликають до бунту в державі. Тож приятелі намовляють Марковичів виїхати за кордон, пізнати ширший світ і людей. Один тільки Тарас Шевченко, як про це згадувала опісля письменниця, не був тому радий. Чи прочував він, що І. Турґенєв, який також тоді їхав з письменницею до Франції, зведе Вовчка на шлях російської літератури? Та проща ючись з нею при кінці квітня 1859 р. поет наказує писати: ’’Гляди ж, доню, щоб ти мені написала копу, дві або й п’ять, а той сім кіп казок...”4 Названа "доня” не забуває ’’хрищеного батька” і вже з дороги з Дрездену шле поетові листа про се бе, про свою працю, про сина Богданка, а далі: "Коли б то Ви перебігли якось за границю! Тут би Ви й діла багато наробили і одпочили б трохи. Ви сього слова не занедбайте!.. Що ж Ви, чи пишете? Що написали? Чи співаєте ’’Зіроньку”? Що малюєте?” Вкінці просить писати ”по-батьківськи”, себто бага то, а не тільки кілька слів.5 А тимчасом поет не міг навіть в Україну виїхати і пише їй: ’’Спасибі Тобі, моя доню, моя любая, що Ти мене хоч у Дрездені згадала. Я ще й досі тут: не пу скають додому! Печатать не дають. Не знаю, що ро бить?” Поет запитує Вовчка коли вона повернеться додому, питає про синка, радить їй у видавничих справах, сердечним теплом сповнений Шевченків лист. І так уже постійно писав, згадував її в гурті приятелів ”з найніжнішою любов’ю”.6 Останній лист до поета написала Вовчок з Риму при кінці березня 1861. Розказує йому про свої рим ські враження, хотіла б, щоб і він міг все сам огля нути: ’’коли б же Вас сюди заніс який човничок, щоб Ви не од людей почули, а на свої очі побачили, які тут руїни, дерева, квіти, а народ який, а яке тепло, яке сонце!... Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули, чи ні, що Ви названий батько? Коли взяли ім’я, взяли й біду батьківську: тепер думайте і не забувайте. Прощавайте. Бережіть себе, прошу Вас”.7 Того сердечного листа своєї "доні” ніколи не прочитав Тарас Шевченко, бо ще 10-го березня пе рестало битися серце поета. Вістка про його смерть вкрай вразила письменницю: ’’Тепер у мене душа болить, болить і ніколи не побачу його”, пише до чоловіка і просить його зберегти для неї всі Шевчен кові подарунки: Євангеліє, портрет, зошит з Орен- 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ГРУДЕНЬ 1984 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
