Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЗОЯ КОГУТ Нічого не було Й нічого вже не буде. Були слова, І мовчанка без слів. Було таке невимріяне чудо З осінніх барв І непорочних див. І все було! І не було — нічого. Був цілий світ у віршах, Хоч без рим. Були ніким не вгадані дороги, І горе, Не поділене ні з ким, І щастя, Не розказане нікому. Гаряче, Наче барви восени І радості, Нікому не відомі, Розвтішені й мовчазні, Наче сни. І — самота, І самота — приблуда. І непорочне, грішнеє чоло І все було, Й нічого вже не буде. І, власне кажучи, Нічого й не було. Докінчення: ЧОРНОБРИВЦІВ НАСІЯЛА... Країна нового поселення зустріла її кімнаткою на піддаші, де стіни покривалися зимою льодом, зустріла з важкою фізичною та до того при низливою працею та, що найгірше, такими дуже різними від II поняттями про всі вартості . Але й тут Мама допомагала, серед малої групки ’’старих емігрантів”, у далекому Сент Луіс, створити відділ Союзу Українок Америки, розпочала акцію допомоги хворим студентам-залишенцям у Німеччині. Мамин принциповий консерватизм не міг ніяк погодитися з новою дійсністю. її Мама гаряче крити кувала, але ця критика ніколи не доходила до гіркоти чи знеохоти до життя. Навпаки, і в най важчих обставинах Мама зуміла знайти щось позитивне, щось відрадне, на чому можна починати творити наново життя за своїм власним стилем. Поворот до Нью-Йорку, після однорічного ’’заслання”, до центру українського життя, до улюбленої Бабуні Марії та наймолодшої сестри, Надії Онишкевич, був для Неї поворотом у знайоме, затишне українське середовище. Мама брала участь у відновленому ’’Матірньому Союзі Українок”, а наша родина мала звичай не пропускати ні одної української імпрези. Тут Мама, йдучи за громадським запотребуванням, перекваліфіку валася самостійно на вчительку українознавства. Аж до свого відходу на пенсію в 1964 році вчила в школі ’’Самопоміч” в Нью-Йорку та в початковій школі при церкві св. о. Миколая в Бруклині. Особливо школа в Бруклині була далека, і доїзд до неї дуже втомлював. Але навіть у найгірші зі славних нью- йоркських снігових бур Мама там була. "Якби прийшла лиш одна дитина, мене не сміє бракувати” — так пояснювала мені завжди. Моє одруження та переїзд до чоловіка до Канади в 1974 році знов позбавив її нью-йоркського власного товариства, імпрез, родини з підроста ючими вже внуками тіток, яких Мама особливо любила. Важко було розлучатися і з сірим хрестом на кладовищі Кальварії, де під написом ’’Могутня, як смерть, є любов” спочила навіки Бабуня. Але мій чоловік ’’мене без Мами не хотів”, як ми жартували. І Мамі ще раз довелося бути добрим духом та співтворцем нового родинного гніздечка, за неперевершеними зразками незабутньої Бабини. Стіни хати заясніли знов картинами та вишивками, в городі зацвіли жоржини й братчики, ну й, звичайно, чорнобривці, виростав власний кріпець та петрушка, на полицях громадилися книжки та журнали, а в пивниці підготовлялися декорації до імпрез. Мама брала на себе більшість тягару домашньої господарки, щоб нам з чоловіком залишалося якнай більше часу на громадську працю. І вмілою та досвідченою рукою вводила мене у незнану мені досі ділянку-педагогіку. В 1976 році довелося Мамі поховати на Бавнд Бруці улюблену сестру Надію, останнього друга Її дитячих та молодечих переживань. Можливо, що ця втрата й причинилася до розвитку Її недуги кілька місяців пізніше. Чотири роки боровся світлий дух із безсилістю слабнучого тіла. Мама до останньої майже хвилини цікавилася всім життям, читала газети й книжки, вела живе листування з ріднею та знайомими, вишивала дарунки близьким, немов, щоб не згадували лихим словом... Обдаровувати Мама взагалі вміла і робила це з особливим вдоволенням... Раділа, коли зуміла викликати радість... Все покінчилося 9 квітня 1981 року. З китичкою перших весняних квітів та Батьковою світлиною в холонучих руках. Як казав наш парох, тут народжений, у похоронній промові: ’’Померла правдива галицька українка”. Він може й сам не зглибив влучности свого окреслення... Від нас з чоловіком відійшла Та, що заступала нам утрачену замолоду Батьківщину. На її могилі якось особливо буйно цвітуть "чорнобривці із Рідного Краю”. Тільки ж чужа, дарма що гостинна, земля, не ’’стане їй пером”, бо надто любила Вона свою Рідну. НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
