Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЗОЯ КОГУТ Нічого не було Й нічого вже не буде. Були слова, І мовчанка без слів. Було таке невимріяне чудо З осінніх барв І непорочних див. І все було! І не було — нічого. Був цілий світ у віршах, Хоч без рим. Були ніким не вгадані дороги, І горе, Не поділене ні з ким, І щастя, Не розказане нікому. Гаряче, Наче барви восени І радості, Нікому не відомі, Розвтішені й мовчазні, Наче сни. І — самота, І самота — приблуда. І непорочне, грішнеє чоло І все було, Й нічого вже не буде. І, власне кажучи, Нічого й не було. Докінчення: ЧОРНОБРИВЦІВ НАСІЯЛА... Країна нового поселення зустріла її кімнаткою на піддаші, де стіни покривалися зимою льодом, зустріла з важкою фізичною та до того при низливою працею та, що найгірше, такими дуже різними від II поняттями про всі вартості . Але й тут Мама допомагала, серед малої групки ’’старих емігрантів”, у далекому Сент Луіс, створити відділ Союзу Українок Америки, розпочала акцію допомоги хворим студентам-залишенцям у Німеччині. Мамин принциповий консерватизм не міг ніяк погодитися з новою дійсністю. її Мама гаряче крити кувала, але ця критика ніколи не доходила до гіркоти чи знеохоти до життя. Навпаки, і в най важчих обставинах Мама зуміла знайти щось позитивне, щось відрадне, на чому можна починати творити наново життя за своїм власним стилем. Поворот до Нью-Йорку, після однорічного ’’заслання”, до центру українського життя, до улюбленої Бабуні Марії та наймолодшої сестри, Надії Онишкевич, був для Неї поворотом у знайоме, затишне українське середовище. Мама брала участь у відновленому ’’Матірньому Союзі Українок”, а наша родина мала звичай не пропускати ні одної української імпрези. Тут Мама, йдучи за громадським запотребуванням, перекваліфіку валася самостійно на вчительку українознавства. Аж до свого відходу на пенсію в 1964 році вчила в школі ’’Самопоміч” в Нью-Йорку та в початковій школі при церкві св. о. Миколая в Бруклині. Особливо школа в Бруклині була далека, і доїзд до неї дуже втомлював. Але навіть у найгірші зі славних нью- йоркських снігових бур Мама там була. "Якби прийшла лиш одна дитина, мене не сміє бракувати” — так пояснювала мені завжди. Моє одруження та переїзд до чоловіка до Канади в 1974 році знов позбавив її нью-йоркського власного товариства, імпрез, родини з підроста ючими вже внуками тіток, яких Мама особливо любила. Важко було розлучатися і з сірим хрестом на кладовищі Кальварії, де під написом ’’Могутня, як смерть, є любов” спочила навіки Бабуня. Але мій чоловік ’’мене без Мами не хотів”, як ми жартували. І Мамі ще раз довелося бути добрим духом та співтворцем нового родинного гніздечка, за неперевершеними зразками незабутньої Бабини. Стіни хати заясніли знов картинами та вишивками, в городі зацвіли жоржини й братчики, ну й, звичайно, чорнобривці, виростав власний кріпець та петрушка, на полицях громадилися книжки та журнали, а в пивниці підготовлялися декорації до імпрез. Мама брала на себе більшість тягару домашньої господарки, щоб нам з чоловіком залишалося якнай більше часу на громадську працю. І вмілою та досвідченою рукою вводила мене у незнану мені досі ділянку-педагогіку. В 1976 році довелося Мамі поховати на Бавнд Бруці улюблену сестру Надію, останнього друга Її дитячих та молодечих переживань. Можливо, що ця втрата й причинилася до розвитку Її недуги кілька місяців пізніше. Чотири роки боровся світлий дух із безсилістю слабнучого тіла. Мама до останньої майже хвилини цікавилася всім життям, читала газети й книжки, вела живе листування з ріднею та знайомими, вишивала дарунки близьким, немов, щоб не згадували лихим словом... Обдаровувати Мама взагалі вміла і робила це з особливим вдоволенням... Раділа, коли зуміла викликати радість... Все покінчилося 9 квітня 1981 року. З китичкою перших весняних квітів та Батьковою світлиною в холонучих руках. Як казав наш парох, тут народжений, у похоронній промові: ’’Померла правдива галицька українка”. Він може й сам не зглибив влучности свого окреслення... Від нас з чоловіком відійшла Та, що заступала нам утрачену замолоду Батьківщину. На її могилі якось особливо буйно цвітуть "чорнобривці із Рідного Краю”. Тільки ж чужа, дарма що гостинна, земля, не ’’стане їй пером”, бо надто любила Вона свою Рідну. НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
