Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
хаті сидів ночами над книжками при свічці — студент. І коли Дідо мій не одного міщанського чи селянського сина вивів у люди, то певно, що й Його дочка знала ціну науці та знанню. І справді, Мама пройшла всі школи зразковою ученицею. Різно бувало. Роки Її середньої освіти припали на час Визвольних Змагань. Голод, холод, заробітки лекціями, щораз "наближався фронт” — і замикали гімназію. Так, що матура з відзначенням у гімназії Сестер Василіянок у Львові залишилася на все життя гордим і дорого заслуженим здобутком. Студії... Так, це була вся мрія Її життя. Але задля них не вільно було зламати бойкоту польських уні верситетів, що його проголосили наші студенти. Мама збирала в селі збіжжя на допомогу Україн ському Тайному Університетові. Про це згадувала з гордістю, як з гордістю показувала завжди пос відку, що Її виїзд на студії до Відня одобрює студентський провід в краю. Відень став її казкою і про нього я теж чула немало. Успішні студії, і то математики та фізики, життєрадісне та на високому рівні середовище українських студентів у товаристві "Січ”, а до того, з численними учасниками Визвольних Змагань, атмосфера ще недавньої стрілецької слави... Кольоквії з відзначенням і ’’синій Дунай”, і там же зустріла Мама студента агрономії Євгена Храпли- вого, ще в однострої Галицької Армії, просто з поль ського полону в Стшалкові. На мій погляд Господь їх вибрав і призначив одне для одного. Мені ж завжди дуже подобалося те, що зразу нав’язався такий близький контакт між Дідом, отцем Петриком, та ’’стараючимся” моїм Батьком. Два покоління громадських діячів пізнали й зрозуміли одне одного. Дідо з гордістю їздив на віча й збори в товаристві молодого майбутнього зятя. Повернувшися до Львова та одружившися в 1925 році, Мама одначе не покинула думки про профе сійну працю. Бойкот польських університетів належав уже до минулого, і Мама завершила студії в 1932 році дипломом учительки середніх шкіл, на університеті Яна Казимира (тепер Івана Франка) у Львові. Вже до закінчення студій та опісля, аж до війни, Мама вчила в дівочих середніх школах: учитель ських семінаріях "Рідної Школи” та СС. Василіянок, була рік директоркою Захоронкарської Семінарії, а опісля від 1933 року вчила в гімназії "Рідної Школи” ім. Іллі та Іванни Кокорудзів. В хаті говорилося чимало про Мамину педаго гічну працю, і я завжди вважала її чимось дуже особливим, гідним подиву. Мама вчила з замилу ванням та великою увагою до духового розвитку майбутніх матерів та громадянок. Раділа їх успіхами і боліла труднощами. В розповіді падали не раз імена тих, яких я опісля відкривала на списках Великих: Наталка Винниківна, авторка книжечки про малого розвідчика УПА — відома як Марія Дмитерко. Та інші. Мама була опікункою шкільної читальні і вміла розбудити зацікавлення та власну ініціятиву учениць. З другими вчителями вміла наладнати гарні товариські зв’язки. Учениці вважали ЇЇ суворою й вимогливою, а інспектор раз спитав її при нагоді матури: ’’Пані, хто плаче більше над кожною двійкою: ви чи учениця?” У цей, як сама казала, найкращий у ЇЇ житті час, займалася Мама теж і суспільною працею. Була членкою "Учительської Громади”, Кружка ім. Ганни Барвінок при школі ім. Тараса Шевченка та куль турно-освітньою референткою у виділі Союзу Українок. Пригадую, скільки старань вклала Вона у підготову Жіночого Конґресу в Станиславові в 1934 році. І як зоріла успіхами. Війна в вересні 1939 року, яка впродовж трьох тижнів знищила всі наші політичні ілюзії та розбила всі здобутки міжвоєнного громадського життя, була для Мами важким ударом, майже особистою образою. Але все ж таки саме Вона зуміла вистарати нам можливість виїзду на захід, коли на Батька почалася нагінка, започаткована окремою великою статтею проти Нього в московських ’’Ізвєстіях”. Тільки ми поселилися в Люблині, ”по той бік Буга”, як Мама ввійшла до Шкільної Комісії місцевого Українського Комітету і заходилася складати підручники математики. Поворот до Львова і знов праця в дівочих фахових школах. Це була наша молодь, що часто, доїжджаючи з близьких, а то й дальших сіл, у вічному страху перед "лапанками”, вчилася, як могла і вміла. І заслугову вала на всю увагу й старання Мами. Новий виїзд з дому, і це вже назавжди. Довелося навіть, на основі віденських студій, вчити в німець кій школі. З великою сумлінністю, як при вико нуванні кожного іншого обов’язку, з признанням для дисципліни молодих німців, але вже без того теплого вогника в очах, з яким учила ’’своїх” дітей... У післявоєнні роки в Ерлянґені, в Баварії, Мама знов працювала в управі відділу Об’єднання Україн ських Жінок. І так, як завжди й всюди, ’’вела дім”, — приймала залюбки гостей, зокрема моїх подруг, завжди голодних студенток. Дбала про мене й Батькову стареньку Маму, і найважливіше: про Батька. Печалилася про Його здоров’я, постійно надриване виїздами на виклади до Реґенсбурґу та Мюнхену, до Українського Вільного Університету та на Технічно-Господарський Інститут. Ще в 1937 році Мамі вдалося врятувати Батька з невилікованої, як виглядало, недуги. Лікарі послі довно твердили, що це сталося тільки завдяки ЇЇ доглядові. В 1947 році Батько знов важко занедужав на серце, і знов Мама, і тільки Мама врятувала Його, та вже не на довго. Помер несподівано у травні 1949 року. Пригадую, як добра знайома, на вигляд роз жалобленої Мами, сказала: "Ось відворотна сторінка медалі ідеального подружжя”. Так, біль Мами був невтішний. Але попри нього вона зуміла забез печити могилу Батька прекрасним Гранітним пам’ятником, на вічну розлуку, бо треба було виїздити за океан. Зуміла і зорганізувати той виїзд з усіми його труднощами та додатковими усклад неннями. Тривав він більше пів року в важких умовинах переходових таборів, з дев’ятдесяти- літньою Бабунею, яку треба було носити на руках до всіх провірок та комісій. А в кошмарну дорогу кораблем, найгіршу зимову бурю, турбувалася тільки найбільше, чи так же важко буде повертатися колись додому... 12 НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
