Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"ЧОРНОБРИВЦІВ НАСІЯЛА МАТИ"... ЛЕСЯ ХРАПЛИВА-ЩУР Власне це була одна з улюблених пісень моєї Мами, так як і чорнобривці були одними з улюблених Її квітів. Нелегко писати про рідну Маму, тим більше тоді, коли Вона не скаже, чи Вона собі цього так бажала б. Не хотілося б попасти під напливом почувань у не гідний Її патос, тай не хотілося б зі скромности про мовчати щось, про що слід говорити. А знов це не лиш привілей, але й обов’язок дочки, бо хто ж краще знав Покійну, як власна дитина? Тому щиро вдячна я Пані Редактор Уляні Любович, що попросила мене написати дещо про мою Маму, а її ж колишню вчительку, Євгенію з Петриків Храпливу. З Маминих оповідань у мене постав ясний образ того підґрунтя, з якого Вона виростала. Бо любила розказувати багато і з великим пієтизмом, спершу про розкішний город на приходстві Її діда, о. Кор- нила Гнатишака, в селі Угерці Незабитівські біля Го родка. Там Мама і вперше побачила світ 17-го червня 1901 року, там і проходили її найщасливіші хвилини, бо дідо й бабуня особливо любили свою найстаршу внучку. Далі йшли розповіді про Комарно, постійно вогке від заплавів ріки Верешиці, містечко в рудецькому повіті Галичини. Там мій Дідо, Мамин Батько, о. Володимир Петрик сотрудничив довгі роки у свого Батька о. Івана, поки дослужився власної парафії у селі Бабина самбірського повіту. Над споминами про Комарно ясніла безперечно постать мого Діда, завзятого громадського трудівника у всіх ділянках українського життя. Девіза Івана Франка, який він залюбки повторював у численних своїх промовах: "Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть”, зобов’язував у першу чергу до найменшої риски — його самого. Щирість громадянських зацікавлень була тією атмосферою, в якій розцвітали діти. Мама невтомно розказувала, як у хаті появлялася зараз же кожна нововидана українська книжка, як дитячий журнал ’’Дзвінок” мусіли передплачувати для кожної дитини зокрема. І з гумором — як на театральних виставах бабуня відносила після кожної дії нагору до хати по одній дитині, яка вже встигла заснути (театральна заля в Комарні містилася під їх помешканням). Взагалі гумору в хаті не бракувало ніколи, як не бракувало товариства й пісень. На ціле життя Мама винесла з батьківського дому вмілість підмічувати смішне чи дотепне в найзвичайніших речах і віртуозно творити ’’родинний фолкльор”. Особливо святково звучало в Маминих устах ”... а це було за України", і я знала змалку про стукіт у вікно вночі під Перше Листопада, коли Діда викликали до Самбора на пост голови Націо нальної Повітової Ради. А потім ішли довгі розповіді про те, ”як Дідуньо сидів у Бриґідках”. Більше року, навіть без суду. І я ще бачила його на передчасному Євгенія Храплива — матуральне фото — 1920 р. Evhenia Chraplyva, 1920. схилі життя, тільки п’ятдесятп’ятилітнього, знесиленого довголітньою недугою, що її спричинило було ув’язнення. Леґендою Маминого життя були два покійні брати, мов живцем взяті з билини про Іллю Муромця, що її залюбки читали. Один зголосився шістнадцяти літній до Галицької Армії і... тільки трембіта по ньому засумувала. Другому було в Листопадові Дні тільки чотирнадцять, і Дідуньо приловили його, коли він ішов теж голоситися до війська. Його ж то після відступу Галицької Армії, поляки так скатувати, що довго хворів і помер молодим студентом. Мама завжди казала: ’’Найзамітнішою рисою нашого дому було те, що ми всі безмежно любили одне одного”. І ця ж любов дозволяла жити в родинному колі навіть і тим, що вже відійшли... Бабуню, Марію з Гнатишаків, я сама знала й відчувала впродовж свого всього дитинства та молодости. Типова "їмосць” із галицького приходства. Тиха, працьовита, заклопотана, щоб було добре всій родині і численним родичам, які пересиджували на приходстві "важкі часи”. "Гість в дім — Бог в дім"; тобто гості не миналися ніколи. Але в усьому були межі. Коли, незадовго після польської окупації Галичини, міністер внутрішніх справ візиту вав навідані повінню терени, і аж годилося, щоб заї хав до священика (а куди ж?!) Бабуня заявила, що польського міністра у своїй хаті не прийме. І не прийняла. Історичне для нашої родини Комарно, погружене в болоті та біді, мало одну типову прикмету:в кожній НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
