Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
"ЧОРНОБРИВЦІВ НАСІЯЛА МАТИ"... ЛЕСЯ ХРАПЛИВА-ЩУР Власне це була одна з улюблених пісень моєї Мами, так як і чорнобривці були одними з улюблених Її квітів. Нелегко писати про рідну Маму, тим більше тоді, коли Вона не скаже, чи Вона собі цього так бажала б. Не хотілося б попасти під напливом почувань у не гідний Її патос, тай не хотілося б зі скромности про мовчати щось, про що слід говорити. А знов це не лиш привілей, але й обов’язок дочки, бо хто ж краще знав Покійну, як власна дитина? Тому щиро вдячна я Пані Редактор Уляні Любович, що попросила мене написати дещо про мою Маму, а її ж колишню вчительку, Євгенію з Петриків Храпливу. З Маминих оповідань у мене постав ясний образ того підґрунтя, з якого Вона виростала. Бо любила розказувати багато і з великим пієтизмом, спершу про розкішний город на приходстві Її діда, о. Кор- нила Гнатишака, в селі Угерці Незабитівські біля Го родка. Там Мама і вперше побачила світ 17-го червня 1901 року, там і проходили її найщасливіші хвилини, бо дідо й бабуня особливо любили свою найстаршу внучку. Далі йшли розповіді про Комарно, постійно вогке від заплавів ріки Верешиці, містечко в рудецькому повіті Галичини. Там мій Дідо, Мамин Батько, о. Володимир Петрик сотрудничив довгі роки у свого Батька о. Івана, поки дослужився власної парафії у селі Бабина самбірського повіту. Над споминами про Комарно ясніла безперечно постать мого Діда, завзятого громадського трудівника у всіх ділянках українського життя. Девіза Івана Франка, який він залюбки повторював у численних своїх промовах: "Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть”, зобов’язував у першу чергу до найменшої риски — його самого. Щирість громадянських зацікавлень була тією атмосферою, в якій розцвітали діти. Мама невтомно розказувала, як у хаті появлялася зараз же кожна нововидана українська книжка, як дитячий журнал ’’Дзвінок” мусіли передплачувати для кожної дитини зокрема. І з гумором — як на театральних виставах бабуня відносила після кожної дії нагору до хати по одній дитині, яка вже встигла заснути (театральна заля в Комарні містилася під їх помешканням). Взагалі гумору в хаті не бракувало ніколи, як не бракувало товариства й пісень. На ціле життя Мама винесла з батьківського дому вмілість підмічувати смішне чи дотепне в найзвичайніших речах і віртуозно творити ’’родинний фолкльор”. Особливо святково звучало в Маминих устах ”... а це було за України", і я знала змалку про стукіт у вікно вночі під Перше Листопада, коли Діда викликали до Самбора на пост голови Націо нальної Повітової Ради. А потім ішли довгі розповіді про те, ”як Дідуньо сидів у Бриґідках”. Більше року, навіть без суду. І я ще бачила його на передчасному Євгенія Храплива — матуральне фото — 1920 р. Evhenia Chraplyva, 1920. схилі життя, тільки п’ятдесятп’ятилітнього, знесиленого довголітньою недугою, що її спричинило було ув’язнення. Леґендою Маминого життя були два покійні брати, мов живцем взяті з билини про Іллю Муромця, що її залюбки читали. Один зголосився шістнадцяти літній до Галицької Армії і... тільки трембіта по ньому засумувала. Другому було в Листопадові Дні тільки чотирнадцять, і Дідуньо приловили його, коли він ішов теж голоситися до війська. Його ж то після відступу Галицької Армії, поляки так скатувати, що довго хворів і помер молодим студентом. Мама завжди казала: ’’Найзамітнішою рисою нашого дому було те, що ми всі безмежно любили одне одного”. І ця ж любов дозволяла жити в родинному колі навіть і тим, що вже відійшли... Бабуню, Марію з Гнатишаків, я сама знала й відчувала впродовж свого всього дитинства та молодости. Типова "їмосць” із галицького приходства. Тиха, працьовита, заклопотана, щоб було добре всій родині і численним родичам, які пересиджували на приходстві "важкі часи”. "Гість в дім — Бог в дім"; тобто гості не миналися ніколи. Але в усьому були межі. Коли, незадовго після польської окупації Галичини, міністер внутрішніх справ візиту вав навідані повінню терени, і аж годилося, щоб заї хав до священика (а куди ж?!) Бабуня заявила, що польського міністра у своїй хаті не прийме. І не прийняла. Історичне для нашої родини Комарно, погружене в болоті та біді, мало одну типову прикмету:в кожній НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
