Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
(очевидно, не з своєї ін і ц і а т и в и ) теж переступав, він пропонував мені приблизно раз на місяць написати матері, сестрі й синові, або братовій дружині, від якої приймали для мене передачі. Часом слідчий показу вав мені відповіді від мами, одразу ж забираючи їх у мене. Братовій, як я довідалася, він не передав жодної моєї листівки, мама дістала, може, третину моїх листів, хоч я просила слідчого одразу переглянути, чи не вбачає він чогось зайвого в моїх листах, і жодного разу він не зробив зауваження щодо змісту. Дозволив мені слідчий написати листа і Песикові Зарецькому, синові моєї близької подруги Алли Гор ської, що трагічно загинула рік перед тим. Песик саме кінчав середню школу, і мені хотілося бодай словом приголубити його перед дорогою в ширше життя. Припускаю, що цей лист теж пішов у бездонні сейфи КДБ. Щодо права писати взагалі, тобто мати в камері папір і олівець, правила передбачають його в окремих випадках — з дозволу слідчого. Наша камера користувалася таким правом. Ми мали навіть не олівці, а кулькові ручки, аж під кінець слідства нас позбавили цього права. Сталося це тому, що якось на прохання своєї сусідки по камері Емілії Яремчук я почала вчити її в’язанню. Оскільки ні ниток, ні дротиків, необхідних для цього, ми не могли мати, я винайшла новий спосіб- брала стержні від ручки і плела ними просто з панчохи, не розпускаючи її на нитки. Коли я вже кінчала собі светрик, про це довідався начальник тюрми. Великодушно не покаравши (я довела, що порушення режиму в цьому немає, бо ні металевих предметів, ні ниток ми не маємо), Сапожніков дозволив навіть закінчити роботу, але потім наказав забрати від нас ручки. Все ж ми користувалися пільговим правом писати майже цілий рік. Я робила деякі виписки з книжок (там дають по 5 книжок накамеру що десять днів), а також вправлялася в перекладі з російської мови пісень Галича, які я знала напам’ять і дуже любила, та деяких інших творів. До речі, сплетений стержнями светрик із ґудзиками з хліба я зберігаю дотепер серед своїх пам’яток. У каґебівській тюрмі — вбивча тиша. Розмовляти в камері дозволяють лише півголосом, наглядачі ходять навшпиньки, ніякого радіо немає, годинників теж — усе життя проходить якось навпомацки і крадькома. Лише кілька разів протягом більш ніж року мені вдалося почути знайомі голоси, і то переважно уривки фраз- одного разу свого брата, одного разу — голос Миколи Плахотнюка, по одному разу чула голоси Василя Стуса і Євгена Сверстюка, а ще один раз сміх Євгена Пронюка. Це останнє мене чи не найбільше вразило, бо до того я не знала, що Пронюка теж заарештовано. Одного разу я свідомо порушила режим у тюрмі. 20-го вересня день народження мого брата Івана Світличного, який у той час теж був десь там, у сусідній камері, але зовсім ізольований і від мене, і від усього світу. Отже, я вирішила згадати всі пісні, які я знала про Івана, і переспівати їх для себе, відзначивши в такий спосіб наше родинне свято. Репертуар виявився довгий, і наглядач спершу сам, потім з черговим офіцером кілька разів намагалися припинити це неподобство. Але я їм казала, що в мене сьогодні ’’камерний” концерт, і визначену програму я все одно виконаю. Чомусь мені подарували це порушення режиму, обійшлося не тільки без гамівної сорочки, а навіть без карцеру. Мабуть, цей ’’камерний” концерт пощастило почути й моєму братові, бо він присвятив мені один вірш із диптиха під назвою "Лебедина пісня”- У світі пошести і змору, Німотности і глухоти, Де мудрі муштрою менти Лінчують душі без розбору, Там пісня, витвір висоти, Свободи й пружного простору, Шугнула вільним птахом вгору, У вир! У небо! У світи! Ривком відчаєного тіла Роковано залебеділа В святій готовності офір, Та браконьєрським залпом з неба Підтята — легендарний лебідь Упала на тюремний двір. Чи м и спр авд і п а м ’я таєм о , щ о Ю р ій Ш ухевич теп ер п о тр е б у є від нас о со б л и в о ї д о п о м о ги ? Чи ви в ж е п ід п и сал и зверн ен н я д о П р е зи д ен та Р еґана про п ід т р и м к у р езо л ю ц ії ч. 205 (див. ст. 10) Діт и Юрія ИІухевича — Ірина та Роман. Фото 1973 р. The children of Juriy Shuchevych — Irene and Roman. 1973. НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
