Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
(очевидно, не з своєї ін і ц і а т и в и ) теж переступав, він пропонував мені приблизно раз на місяць написати матері, сестрі й синові, або братовій дружині, від якої приймали для мене передачі. Часом слідчий показу вав мені відповіді від мами, одразу ж забираючи їх у мене. Братовій, як я довідалася, він не передав жодної моєї листівки, мама дістала, може, третину моїх листів, хоч я просила слідчого одразу переглянути, чи не вбачає він чогось зайвого в моїх листах, і жодного разу він не зробив зауваження щодо змісту. Дозволив мені слідчий написати листа і Песикові Зарецькому, синові моєї близької подруги Алли Гор ської, що трагічно загинула рік перед тим. Песик саме кінчав середню школу, і мені хотілося бодай словом приголубити його перед дорогою в ширше життя. Припускаю, що цей лист теж пішов у бездонні сейфи КДБ. Щодо права писати взагалі, тобто мати в камері папір і олівець, правила передбачають його в окремих випадках — з дозволу слідчого. Наша камера користувалася таким правом. Ми мали навіть не олівці, а кулькові ручки, аж під кінець слідства нас позбавили цього права. Сталося це тому, що якось на прохання своєї сусідки по камері Емілії Яремчук я почала вчити її в’язанню. Оскільки ні ниток, ні дротиків, необхідних для цього, ми не могли мати, я винайшла новий спосіб- брала стержні від ручки і плела ними просто з панчохи, не розпускаючи її на нитки. Коли я вже кінчала собі светрик, про це довідався начальник тюрми. Великодушно не покаравши (я довела, що порушення режиму в цьому немає, бо ні металевих предметів, ні ниток ми не маємо), Сапожніков дозволив навіть закінчити роботу, але потім наказав забрати від нас ручки. Все ж ми користувалися пільговим правом писати майже цілий рік. Я робила деякі виписки з книжок (там дають по 5 книжок накамеру що десять днів), а також вправлялася в перекладі з російської мови пісень Галича, які я знала напам’ять і дуже любила, та деяких інших творів. До речі, сплетений стержнями светрик із ґудзиками з хліба я зберігаю дотепер серед своїх пам’яток. У каґебівській тюрмі — вбивча тиша. Розмовляти в камері дозволяють лише півголосом, наглядачі ходять навшпиньки, ніякого радіо немає, годинників теж — усе життя проходить якось навпомацки і крадькома. Лише кілька разів протягом більш ніж року мені вдалося почути знайомі голоси, і то переважно уривки фраз- одного разу свого брата, одного разу — голос Миколи Плахотнюка, по одному разу чула голоси Василя Стуса і Євгена Сверстюка, а ще один раз сміх Євгена Пронюка. Це останнє мене чи не найбільше вразило, бо до того я не знала, що Пронюка теж заарештовано. Одного разу я свідомо порушила режим у тюрмі. 20-го вересня день народження мого брата Івана Світличного, який у той час теж був десь там, у сусідній камері, але зовсім ізольований і від мене, і від усього світу. Отже, я вирішила згадати всі пісні, які я знала про Івана, і переспівати їх для себе, відзначивши в такий спосіб наше родинне свято. Репертуар виявився довгий, і наглядач спершу сам, потім з черговим офіцером кілька разів намагалися припинити це неподобство. Але я їм казала, що в мене сьогодні ’’камерний” концерт, і визначену програму я все одно виконаю. Чомусь мені подарували це порушення режиму, обійшлося не тільки без гамівної сорочки, а навіть без карцеру. Мабуть, цей ’’камерний” концерт пощастило почути й моєму братові, бо він присвятив мені один вірш із диптиха під назвою "Лебедина пісня”- У світі пошести і змору, Німотности і глухоти, Де мудрі муштрою менти Лінчують душі без розбору, Там пісня, витвір висоти, Свободи й пружного простору, Шугнула вільним птахом вгору, У вир! У небо! У світи! Ривком відчаєного тіла Роковано залебеділа В святій готовності офір, Та браконьєрським залпом з неба Підтята — легендарний лебідь Упала на тюремний двір. Чи м и спр авд і п а м ’я таєм о , щ о Ю р ій Ш ухевич теп ер п о тр е б у є від нас о со б л и в о ї д о п о м о ги ? Чи ви в ж е п ід п и сал и зверн ен н я д о П р е зи д ен та Р еґана про п ід т р и м к у р езо л ю ц ії ч. 205 (див. ст. 10) Діт и Юрія ИІухевича — Ірина та Роман. Фото 1973 р. The children of Juriy Shuchevych — Irene and Roman. 1973. НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
