Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАДІЯ СВІТЛИЧНА КАМЕРНИЙ КОНЦЕРТ ’’Внутрішні правила” Київської тюрми КДБ, на Володимирській, 33, в якій мені довелося сидіти перший рік ув’язнення в 1972-73 роках, як і Кри мінальні кодекси й багато інших законів, що мають визначати умови утримання в’язнів у Радянському Союзі, настільки гнучкі, багатозначні, часом суперечливі, що зводяться нанівець всі усталені уявлення про законність. Майже кожний в’язень у Київській каґебістській тюрмі має індивідуальні права і обов’язки, що залежать головно від настанови слідства. Наприклад, побачення під час слідства за правилами не дозволені. Мені ж у перший місяць слідства дали два побачення — з матір’ю і з сестрою. Правда, мама до самого побачення не знала, чого її везуть у КДБ, думала — на допит. Це сталося невдовзі після того, як рідним вдалося забрати з сиротинця мого дво річного сина Ярему. Яка була мета цього побачення — я не знаю, але не сумніваюся, що мої куратори з КДБ не керувалися при цьому якимись гуманними міркуваннями, швидше навпаки — це була чергова спроба зламати волю. Чому — хоча б для цієї самої мети — ні разу не показали дитини, мені також незрозуміло, але мамі чітко сказали дитини з собою не брати, і це остаточно розвіяло її надію на побачення. Може, крім того, вивчали ставлення мами до тієї біди, що звалилася на неї. Бо саме тоді готувалося рішення про долю опікуна для мого сина і тим рішенням мамі було відмовлено в праві опікунства. Постанова мотивувала відмову, по-перше, низькою пенсією (хоч мама одержувала чи не найвищу пенсію в селі в той час — 20 карбованців на місяць), по-дру- ге, тим, що двоє з трьох маминих дітей (я і брат Іван) перебували під слідством КДБ, звинувачені в анти- радянській агітації і пропаганді — це вже були мірку вання політичної благонадійности малописьменної колгоспниці-пенсіонерки. Керуючись такими мірку ваннями, слідчі органи вирішили довірити опіку над сином моїй сестрі, підкресливши при цьому, що її чоловік — член партії. Такому рішенню я маю завдя чувати побачення із сестрою: мені пояснили, що взаємну згоду ми обоє маємо підтвердити під час зустрічі. З мамою ми зустрілися в добре мені знайомій кімнаті, що виходить на Ірининську вулицю з тюремної вахти, де звичайно приймають передачі. А що я там віддавна бувала з передачами братові, Валентинові Морозу, Миколі Плахотнюкові, — то навіть колір клейонки на столі був мені добре знайомий. Годинна зустріч з мамою відбулася, як уві сні. Я з усіх сил намагалася вгамувати дрижання рук, але це не вдавалося. Проте від сліз, здається, вдалося стриматися. Розмови не пригадую зовсім- я Іван Світличний — червень 1981 р. Алтай — заслання. Ivan Svitlychny — June 1981. Altay — in exile. впивалася близькістю мами, мелодією її голосу, а час невблаганно наближав нашу розлуку. Все було якесь нереальне — крім, хібащо, наглядачів і слід чих, які сиділи разом з нами за тим самим столом і встрявали в розмову. З сестрою побачення було в кабінеті мого слідчого Сірика. Окрім формального узгодження питання опіки, ми мали змогу трохи поговорити невимушено, слідчий навіть дозволив пересісти мені з своєї прикутої в кутку табуретки до неї за стіл. Так само, як і з мамою, ми могли триматися за руки тільки тепер я чулася впевненіше: руки нетак дрижали, і я старалася якось розважити сестру, яку душив плач. Я говорила, що за мене турбуватися не треба про таку опіку, яку я маю, можуть мріяти найбільші вельможі. Двічі на добу мене, як фараона, супро воджують молоді здорові чоловіки до туалети і навіть там пильнують у вічко, щоб не знесло з водою, Але сестра все одно плакала... Багато інших в’язнів, як і належиться за прави лами, не мали жодного побачення під час слідства, але дехто мав і набагато більше від мене — Наприклад, Іван Дзюба з дружиною. Заборону листуватися з родиною мій слідчий 8 НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
