Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАДІЯ СВІТЛИЧНА КАМЕРНИЙ КОНЦЕРТ ’’Внутрішні правила” Київської тюрми КДБ, на Володимирській, 33, в якій мені довелося сидіти перший рік ув’язнення в 1972-73 роках, як і Кри мінальні кодекси й багато інших законів, що мають визначати умови утримання в’язнів у Радянському Союзі, настільки гнучкі, багатозначні, часом суперечливі, що зводяться нанівець всі усталені уявлення про законність. Майже кожний в’язень у Київській каґебістській тюрмі має індивідуальні права і обов’язки, що залежать головно від настанови слідства. Наприклад, побачення під час слідства за правилами не дозволені. Мені ж у перший місяць слідства дали два побачення — з матір’ю і з сестрою. Правда, мама до самого побачення не знала, чого її везуть у КДБ, думала — на допит. Це сталося невдовзі після того, як рідним вдалося забрати з сиротинця мого дво річного сина Ярему. Яка була мета цього побачення — я не знаю, але не сумніваюся, що мої куратори з КДБ не керувалися при цьому якимись гуманними міркуваннями, швидше навпаки — це була чергова спроба зламати волю. Чому — хоча б для цієї самої мети — ні разу не показали дитини, мені також незрозуміло, але мамі чітко сказали дитини з собою не брати, і це остаточно розвіяло її надію на побачення. Може, крім того, вивчали ставлення мами до тієї біди, що звалилася на неї. Бо саме тоді готувалося рішення про долю опікуна для мого сина і тим рішенням мамі було відмовлено в праві опікунства. Постанова мотивувала відмову, по-перше, низькою пенсією (хоч мама одержувала чи не найвищу пенсію в селі в той час — 20 карбованців на місяць), по-дру- ге, тим, що двоє з трьох маминих дітей (я і брат Іван) перебували під слідством КДБ, звинувачені в анти- радянській агітації і пропаганді — це вже були мірку вання політичної благонадійности малописьменної колгоспниці-пенсіонерки. Керуючись такими мірку ваннями, слідчі органи вирішили довірити опіку над сином моїй сестрі, підкресливши при цьому, що її чоловік — член партії. Такому рішенню я маю завдя чувати побачення із сестрою: мені пояснили, що взаємну згоду ми обоє маємо підтвердити під час зустрічі. З мамою ми зустрілися в добре мені знайомій кімнаті, що виходить на Ірининську вулицю з тюремної вахти, де звичайно приймають передачі. А що я там віддавна бувала з передачами братові, Валентинові Морозу, Миколі Плахотнюкові, — то навіть колір клейонки на столі був мені добре знайомий. Годинна зустріч з мамою відбулася, як уві сні. Я з усіх сил намагалася вгамувати дрижання рук, але це не вдавалося. Проте від сліз, здається, вдалося стриматися. Розмови не пригадую зовсім- я Іван Світличний — червень 1981 р. Алтай — заслання. Ivan Svitlychny — June 1981. Altay — in exile. впивалася близькістю мами, мелодією її голосу, а час невблаганно наближав нашу розлуку. Все було якесь нереальне — крім, хібащо, наглядачів і слід чих, які сиділи разом з нами за тим самим столом і встрявали в розмову. З сестрою побачення було в кабінеті мого слідчого Сірика. Окрім формального узгодження питання опіки, ми мали змогу трохи поговорити невимушено, слідчий навіть дозволив пересісти мені з своєї прикутої в кутку табуретки до неї за стіл. Так само, як і з мамою, ми могли триматися за руки тільки тепер я чулася впевненіше: руки нетак дрижали, і я старалася якось розважити сестру, яку душив плач. Я говорила, що за мене турбуватися не треба про таку опіку, яку я маю, можуть мріяти найбільші вельможі. Двічі на добу мене, як фараона, супро воджують молоді здорові чоловіки до туалети і навіть там пильнують у вічко, щоб не знесло з водою, Але сестра все одно плакала... Багато інших в’язнів, як і належиться за прави лами, не мали жодного побачення під час слідства, але дехто мав і набагато більше від мене — Наприклад, Іван Дзюба з дружиною. Заборону листуватися з родиною мій слідчий 8 НАШЕ ЖИТТЯ, ВЕРЕСЕНЬ 1982 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
