Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В ДОРОЗІ МІЖ ПЕРЕМИШЛЕМ А ЛЬВОВОМ. Перемишль, за австрійських часів місто з наскрізь військовим характером, в переддень 1-го листопада 1918 року змінило свій вигляд. Зникли з вулиць військові команди, затихли звуки військових оркестр. Коли місто довідалося про упадок австрійської влади, заряд міста та охорону безпеки перейняла місцева міліція, зложена з громадян всіх трьох народностей: української, жидівської і польської. Оця ’’добродушна” влада невтральної міліції, відразу змінила характер давнього Перемишля та надала йому вигляд спокійного безпретенсійного, дрібно- міщанського міста. На залізничому двірці в Перемишлі збиралися люди, що з нагоди задушків знайшлися припадково в дорозі, і старалися дістатись з міста до інших місце востей; також здемобілізовані вояки, стаціоновані по перемиських і довколишніх касарнях рушили на двірець щоби добитися до якогось потягу та діста тися до своїх. Між пасажирами знайшлася й Стефа. їй треба було конче дістатися до Львова, бо там чекало її бюро, що вона його покинула на два дні. Міліційний заряд двірця обіцяв зложити потяг; по довгих пертрактаціях із кондукторами, палячами і т. д. зложено потяг із різних вагонів, що були на двірці. По двохгодинному постою в приготованих вагонах нарешті рушив потяг в незнане. Як невтральний потяг, із невтрального міста, вивішено на паровозі білий прапор, а для безпеки по тягу перед евентуальним нападом бандитів у дорозі (в лісах), поставлено на паровозі машиновий кріс з обслугою. Вже при найближчій нагоді показалося, що цей машиновий кріс приніс більше шкоди, як помочі. Виїзджаючи з Перемишля нікому не було відо мо, що діється в інших містах і місцевостях, як упорядкувалася влада, в чиїх руках поодинокі місце вості. Оце питання — ”в чиїх руках” — вже виринало в умах подорожніх, що покидали невтральний Пере мишль. І вже в Медиці дістали відповідь на це питан ня. Двірець був обсаджений українськими стійками. Коли над’їздив поїзд до двірця з скорострілом на паровозі, — заметушилися стійки, і нараз ми почули пальбу і стрілянину. Багато пасажирів, воєнним звичаєм, їхало на дахах вагонів і між ними знайшлися ранені, бо стійки обстрілюючи машиновий кріс мимоволі стрільнами досягали дальших пасажирів. Між "невтральними” пасажирами потягу залома- лась оця’’невтральність”. Мішаний під національним оглядом елемент — відразу переступив у своїх мірку ваннях границю невтральности. По першім жаху фізичної небезпеки прийшли рефлексії. Хто стріляв, — які відзнаки на шапках? Синьожовті! Серце в Стефи забилося живіше! Всі мимоволі думками випереджували біг потягу. Що далі, — що в Судовій Вишні? Серце росло, радісний дух вступав у неї, що поблажливо слухала безрадних нарікань ’’тамтих”, на непошанування невтральности потягу. Провідники потягу, бачучи недоцільність маши- нового крісу на паровозі, доручили не вживати його, а в Судовій Вишні на двірці, наша військова коман да роззброїла остаточно "невтральний потяг”, віді брала кріс, переслухала провідників, стягнула з дахів ранених хлопців і поїзд рушив дальше. Радісне почування — ”в себе дома” — розпи рало груди, і Стефа у піднесеному настрої пере їздила дальші етапи. Всюди свої на двірцях. Стихія непереможної волі за свою владу очаровувала. Наочно видно було, як через ніч кожне місто незалежно одно від одного підпорядковувалося українській владі, — самочинно, — не знаючи ще в першому дні, що діється в найближчому сусідстві. Прийшов Городок. Вже вечір; потяг довго задер жався на двірці. Змінилися частинно пасажири. — З товарового вагону Стефа перебралася до особо вого; там побачила між пасажирами декількох наших чільніших громадян, що з Відня поспішали в свої сторони. Ніхто не знав, що діється у Львові. Але між публі кою кружляла вістка, що кондуктор потягу не поїде дальше як до Зимної Води, та ніхто не зрікався даль шої поїздки. Та в Зимній Воді пасажири наочно пере коналися, що поїзд дальше не піде. Довкола двірця в Зимній Воді і в лісі під двірцем бівакували сотні людей при розложених вогнищах; тут почули перші вістки про бої у Львові за двірець. Знов хлинула на людей атмосфера непевности, — зглядно невтраль ности. Темна ніч, при таємничих світлах ватр, відбит рала охоту навіть відважним іти пішки до Львова. Одні розбрелися по селі, деякі повернули до потягу, щоби вернутися ним до Городка. Непевність таємничої ночі зникала в затишному вагоні, де зібрався гурт знайомих. Гуртом висіли в Городку, щоб зголоситися в команді міста. Тихий настрій таємної ночі, глибока повага хвилі, пригадували Стефі Великодню Ніч, — ще хотілося почути звуки гомінких Великодніх дзвонів. Військовим комендантом міста був Степанів, брат Олени, а повітовим комісаром адвокат Озаркевич. Нежданих гостей примістили господарі міста, — а завтра зголоситися до праці — Городок її теж має доволі. Н. Н. ’’Нова Хата”, ч. 21, Листопад 1936.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
