Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В АВСТРО-УГОРСЬКОМУ БАНКУ Марійка працювала в Австро-угорському банку. Вона одинока та ще возьний при дверях були укра їнцями. Рано виходить із хати як звичайно. Осінній хо лод пригадує, що зима вже близько, так що Марійка затулюється краще в теплий комір плаща. На вулиці ранній рух: спішать урядовці до бюр, діти до школи. Марійка сходить на Ринок скорим кроком і як звичайно глипає на ратушеву вежу, чи не пізно до бюра? Але що це? Вона не вірить своїм очам! На ратуші синьо-жов тий прапор! Щойно тепер завважує Марійка, що й інші прохожі зупиняються цікаво і за кілька хвилин ідуть дальше без слова. Вдоволені, чи невдоволені, тепер не час це проявляти. Але Марійці байдуже: серце її б’ється несамовито. Перед магістратом стоїть ван тажне авто, з якого щось зладовують; голосно лунає українське слово команди. Марійка забула що вказів ка годинника от-от добігає восьмої години, стоїть і дивиться. Як вкопана. Цеж наші, наші повторяє собі в думці, а думки розбігаються безладно... Враз вибив годинник восьму й це пригадало Марійці грізного директора, пострах усіх урядовців. Боже, вона спізниться! А може сьогодні урядування не буде? Марійка спішить і впадає задихана до вестибюлю, там стоїть возьний. Що чувати? ’’Пані спізнилися, а тут наші вже від рана!” Отже справа дійсна. Марійка входить до кім нати. Під вікнами довгий стіл, покритий, як звичайно ’’бунтами” грошей. Урядовці похилені над бюрками, спокійно. Але є зміна. При великому столі сидить кілька вояків із крісами, зверненими проти входу. Всі такі молоді, як діти. Є з ними старшина (теперішній адвокат із Самбора, др. Роґуцький) теж молодий ще і неначе збентежений трохи. Стоїть при ляді й балакає з одним із урядовців. За хвилю відпускає вояків і лишається сам один. Марійка сідає на своє місце. Ніхто нічого не говорить. За хвилю виходить із директорської кім нати директор разом із українським старшиною. Марійка пізнає Мирона Гаврисевича, теж банкового урядовця. Стають на порозі й звертаються до залі. Директор говорить коротку промову. Його голос дрижить. Він поляк, ще й до того льояльний австрі єць. "Для добра суспільного будемо працювати, як до тепер, аж доки не прийдуть нам інші інструкції від начальної влади у Відні”, кінчає він свої пояснення, звернені до урядовців. Цей день перебрання влади був першим і остан нім українським днем у Австро-угорськім банку. На другий день стала вулиця Міцкевича боєвою лінією і урядування припинено. Директора банку забила на другий день заблу- кана куля. Польська чи українська, не знати. В РОДИНІ. Родина вищого урядовця. Пересякла австрій ською традицією та пройнята твердою вірою в непо хитність австрійського уряду. Навіть воєнні пере ходи не змогли нарушити цієї пошани. Також мала Ірина підсвідомо перенята пошаною до всього, що австрійське, може це тому, що уосібленням того ’’австрійського” є для неї батько. А він на думку Ірини — це досконала істота. Подивляє його спокій, систематику, опанування. Ці всі прикмети відбива ються на його лиці, як із каміння різбленім, спокій нім! Дні йдуть рівні, подібні до себе, такі систе матично поділені. Аж ось одного ранку — якраз тоді впав преший сніг — звичайний щоденний домашній порядок занепокоїв нагло гострий дзвінок. Що ж за незви чайна рання гостина! Мов бомба впадає в хату Нусько. Задиханий ввесь дрижить від якогось звору шення. Що сталося — питають перелякано! — Не знаєте?! На ратуші синьо-жовтий прапор! — Хто пові сив, що ж на це влада? — Що! Нема її вже, покинула свої становища. Наші війська перебрали урядування! — Ірина віддиху не може зловити від вражіння. А перша думка, що на це батько? Він, що любить лад і порядок, а не любить нічого, що виходить поза усталені життєві правила! Ірина глядить у батькове лице. Спокійні, правильні, мов різьблені риси роз’яс нила, дивна нкась, поважна усмішка. Ціле лице оживилося, засяло якоюсь незвичайною радістю! Державно-австрійська шкорупка, що покривала роками його душу, заломилася неначе. Замість тихого австрійського урядовця, людина, повна віри у сили свого народу. А шкорупку переломив того листопадового ранку несподіваний чин наших юна ків — прапор на ратушевій вежі. Минули літа! Листопад остався тільки спомином. Батька не стало між живими. Але живе ще й досі для Ірини ця дивна переміна, радісний усміх на батько вому обличчі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
